ПОГО́ДА, и, ж. Стан атмосфери (хмарність, вологість, опади, температура повітря і т. ін.) у даному місці, в даний час. Еол, оставшись на господі, Зібрав всіх вітрів до двора, Велів поганій буть погоді… (Котл., І, 1952, 67); Погода була по-серпневому тиха й сонячна (Тулуб, В степу.., 1964, 278); * Образно. — Газета, моє серце, — найтонший барометр, що визначає політичну погоду (Кач., Вибр., 1953, 191); *У порівн. Життя, кажуть, зжити — не поле перейти. Життя — що погода (Мирний, І, 1949, 239); // Спокійний стан атмосфери (без хмар, опадів, вітру і т. ін.). В сльоту чи погоду маленькою лажу було за гусьми на пашу, діти бавлю (Фр., XIII, 1954, 435); Знову розвіхолилось. Кілька днів стояла погода.., а це піднялося таке, що й світу не видно (Речм., Весн. грози, 1961, 40); // діал. Негода, сльота. Погода у вікно б’є, — зачиніть (Сл. Гр.).

Зве́дення пого́ди — дані про стан атмосфери в певному місці, в певний час. За зібраними на них [метеорологічних станціях] відомостями складаються зведення погоди, які передаються по радіо в Центральний інститут погоди (Фіз. геогр., 5, 1956, 95).

◊ Роби́ти (зроби́ти) пого́ду — вирішально впливати на що-небудь, мати вирішальне значення. [Петерсон:] Якщо я досі терпів деякі ваші вибрики, то лише тому, що ви не належите до людей, які роблять погоду (Галан, І, 1960, 396); — Яким би не був голова колгоспу, без вас, люди, без ваших рук, душевності і великодушності він погоди не зробить (Стельмах, Правда.., 1961, 309); Стає́ (ста́не) на пого́ді (на пого́ду) — встановлюється добра погода. — Може, на погоді стане, — подумав Гамара (Колг. Укр., 9, 1956, 31); У Забужжі було повно сонця, воно бриніло, тремтіла далека лісосмуга, і хотілось вірити, що стане на погоду (Рад. Укр., 29.VII 1962, 2); Чека́ти (жда́ти) ко́ло (з) мо́ря пого́ди див. мо́ре.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 715.

Погода, ди, ж.

1) Соглашеніе, мировая. Вх. Лем. 451.

2) Погода. Еол, оставшись на господі, зібрав всіх вітрів до двора, велів поганій буть погоді. Котл. Ен.

3) Хорошая, ясная погода. І в погоду часом грім ударить. Ном. № 1965. Чи в погоду, чи в сльоту веселий іду на роботу. Чуб. V. 39.

4) Вѣтеръ, буря, дождь, снѣгъ. Погода упаде. Шух. І. 178. Погода у вікно б’є, — зачиніть. Лебед. у. Як їхав, то одвернувсь, відкіль погода, йшла. Ум. Погодонька. Дай, Боже, з вечора погодоньку. Чуб. V. 312.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 233.

пого́да— стан атмосфери (хмар­ність, вологість, опади, температу­ра повітря і т. ін.) у певному місці, в певний час; також спокійний стан атмосфери на відміну від не­годи (атмосферних опадів, силь­ного вітру, низької хмарності тощо); здавна поширені гадання про погоду (див. гада́ння); дуже часто провіщає ту чи іншу погоду пове­дінка птахів і тварин, — «ворони надуваються — на мороз»; «гусак ховає носа — на холод»; у «Люборацьких» А. Свидницького: «Знать, на вітерець збиралось, бо свиня попала шлею в зуби й почала тормосить»; кажуть ще: «Надувся, як кулик на вітер»; погодні прикмети пов’язані також з різними природ­ними впливами та ознаками, — «цукор зволожується — на него­ду», «очі злипаються, позіхається — на негоду», «після тривалої погоди чекай затяжної негоди», «похолодання після дощу — пого­да незабаром поліпшиться»; див. ще відповідні статті про реалії жи­вої та неживої природи у цьому словнику.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 460-461.