ГАДА́ННЯ 1, я, с. Дія за знач. гада́ти 1. Від дум і гадання розпухала [у Надії] голова. В горлі запікалась гіркота (Баш, Надія, 1960, 153); Перший етап розмови про голодностепське будівництво, етап дискусій, гадання закінчився (Ле, Міжгір’я, 1953, 122).
ГАДА́ННЯ2, я, с. Дія за знач. гада́ти2. — Боже мій, — скрикнула пані, — збавила мені усе гадання! (Вовчок, І, 1955, 30).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.
— Т. 2. — С. 10.
гада́ння — узнавання свого майбутнього («гадати» — це думати, розмірковувати, передусім про майбутнє, nop. «думати-гадати»); поширене з давніх часів, коли воно відмежовувалося від ворожі́ння (див.); з часом ці два процеси злилися; у народі дуже поширені прикмети, за якими вгадували погоду, скажімо, за поведінкою пташок: качки полощуться, ворони сильно кричать, метушаться горобці, ластівки занадто низько літають — на дощ, гуси перед морозом стоять на одній нозі, півень заспіває невчасно — на зміну погоди; прикмети щодо погоди підказували людині довгочасні спостереження за явищами природи, небесними світилами: блискавка взимку — на бурю, західний вітер — на опади, ранній грім — родючий рік, блідий захід сонця — на негоду, чистий захід сонця — на погоду, багряні зорі чи туманне кільце навколо місяця — на вітер, дощ або сніг, місяць з «вухами» — на мороз; до сьогодні збереглися гадання серед дівчат про заміжжя (передусім на Різдво та на Новий рік) за парними предметами (беруть трохи пшениці і парують зерна, — якщо зерна до пари, задумана особа стане тоді нареченим, а якщо не до пари — не стане); коли на Новий рікдо хати зайде гість, а в хаті дівчина на виданні, то хутко стирали лаву й пильнували, щоб гість сів на стерте, — тоді й старости скоро прийдуть; взагалі гостей у домі, де була дівка на виданні, завжди припрошували сідати, інакше старости оминатимуть хату, тому й кажуть: «Сідайте, щоб старости сідали»; чимало гадань пов’язано зі святом Іва́на Купа́ла (див.); колії, що колють свиней, завжди вміли гадати за нутрощами тварини — ця традиція сягає глибини віків; зокрема, в Галичині було поширене гадання на свинячій селезінці, зорієнтоване на угадування, передбачення погоди; гадали, стежачи за поведінкою тварин; ще й сьогодні вірять, що коли кіт миється при чиїхось ногах — будуть гості, а сорока прилітає в двір і стрекоче — чекай новин, а то й чогось недоброго; можна пізнати думки іншого, коли доп’єш його воду чи чарку, тому й кажуть: «Чию воду доп’єш, того думки пізнаєш»; з давніх-давен вважали, що небесні світила провіщають на події на землі (пop. у «Слові о полку Ігоревім»: «Другого дня вельми рано кривавії зорі світ повідають»); тому за світилами часто гадали, намагаючись передбачити майбутнє; вважалося, наприклад, що коме́ти (див.) віщують нещастя (Іпатіївський літопис під 1265 р. розповідає про явлення хвостатої звізди на сході, що нібито віщувала «мятеж велик в земли»).
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.
— С. 124.
