ПОВЗУ́ЧИЙ, а, е.

1. Який повзає, пересувається повзучи. Вони [індійці] перетворюють в орнаментальні елементи.. навіть повзучих гадів (Вол., Дні.., 1958, 38); Шпак не від того, щоб, як спілі вишні, Покуштувати, що воно на смак, — Та садових повзучих розбишак, Неситу гусінь нищить так ретельно, Що той грішок не майте за смертельний (Рильський, III, 1961, 178).

2. Який стелеться, в’ється по чому-небудь (про рослини). А перед нами степ і степ: дрібна суха трава і пологий повзучий бур’ян — ось і вся його рослинність (Фр., II, 1950, 95); Живан.. не зводив очей з широкого старого каналу, порослого.. всяким-превсяким повзучим зіллям (Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 256).

3. Який повільно переміщується, поширюється. Відчув [Фітельберг] раптом у себе на спині, під сорочкою, повзучий їжачистий холодок (Рибак, Час.., 1960, 214); Моторошним стає обличчя людини, що потрапляє в смугу цього мертвотно-синього, при землі повзучого світла (Гончар, Людина.., 1960, 15).

◊ Повзу́чий емпіри́зм див. емпіри́зм.

4. Складова частина деяких назв рослин. Замість лісів тепер слався землею жереп, чорний килим повзучих смерек, в якому плутались ноги (Коцюб., II, 1955, 318); Подекуди темно-зеленими плямами розростаються [в Хомутівському степу] кореневищні злаки — стоколос безостий, пирій повзучий, пирій волосоносний (Наука.., 5, 1967, 9).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 647.