ПОВЕРШИ́ТИ¹, шу́, ши́ш, док., перех., розм. Те саме, що закі́нчи́ти. — Коли сам, каже, не повершу, то синові передам (Шевч., І, 1963, 95); Хома Лихо на те подав свою раду, повершив, так би мовити, глибиною думки безконечний двобій, що вівся за бригадира (Горд., II, 1959, 251).

ПОВЕРШИ́ТИ² див. поверша́ти.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 644.

Повершити, шу́, ши́ш, гл.

1) Окончить дѣло. Коли сам, каже, не повершу, то синові передам. Шевч. 151.

2) Превзойти. Я завтра мабуть і вас повершу спати. Славяносерб. у. Отже ж дарма, що цей бичок менший, — а він більшого за літо повершить. Міусск. окр.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 210.