ПИТУ́Н, а́, ч., діал. Посуд для пиття. В кутку біля судника топтався дід Кушка. Він, очевидно, шукав питуна. Знайшовши, шкрябнув по дну відра, випив, не переводячи духу, перехопив відро і шкрябнув знову (Мушк., Чорний хліб, 1960, 65); У народному побуті були поширені скляні чарки, питуни, братини, стопки, шкалики, рюмки, склянки, пивні кухлі, глечики, барильця тощо (Нариси з іст. укр. мист., 1969, 46).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 370.