ПИТЕ́ЦЬ, тця́, ч. Той, хто постійно п’є спиртні напої, може випити багато хмільного. На хрестинах він [чернець] гуляє, Добре п’є, питець завзятий, А при чарочці то й пісню Гарно вміє заспівати (Сам., І, 1958, 256); — Хе! Видно зразу, що ти початківець! — засміявся досвідчений питець (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 137).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 368.