ПЕ́РЕЦЬ, рцю, ч.

1. Овочева напівкущова або трав’яниста рослина, а також її пряні плоди, що мають вигляд стручків і використовуються для їди або як приправа. В Закарпатській області широко культивується перець, який є багатим джерелом вітаміну С (Укр. біох. ж., XXVIII, 1, 1956, 10); Низки червоного стрючкуватого перцю скрізь висять і на стовпцях рундуків, на стріхах, ще й розкидані зверху на покрівлі (Н.-Лев., III, 1956, 264); * У порівн. Сидорчук доводив гаряче, пристрасно, рубаючи повітря дебелим, червоним, як перець, кулаком (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 105).

2. Тропічна повзуча рослина, а також її плоди у вигляді зернят із гірким смаком і пряним запахом, що вживаються як приправа. Селяни купували за гроші дуже мало: сіль, перець, шкіру на чоботи (Фр., IV, 1950, 207); Ярина вийшла, повернулась, принесла й поставила на стіл горнці, в яких парувало смажене м’ясо, казанок, у якому булькотіла юшка, велику миску з сочивом. У світлиці запахло лавром, чябром, перцем (Скл., Святослав, 1959, 31); Вона.. засмажила м’яса й нашпигувала часником та перцем — все запахло ковбасою (Чорн., Визвол. земля, 1959, 148); Вхопивши гуляшу, Гриня кривиться: стільки в ньому перцю, що в роті горить. — Стронцій даєте замість приправи? — звертається він до офіціантки (Гончар, Тронка, 1963, 126).

3. перен., розм. Ущипливе глузування, уїдлива дотепність. Молодички аж з реготу падають, а сами то одна, то друга додадуть такого перцю, що замалим гори не регочуть (Хотк., II, 1966, 404); — Чого це ти з перцем до нього? Посварились, чи що? — Ах, — з досадою одмахнулася Зіна, — просто набрид (Баш, На.. дорозі, 1967, 208); // Про запальну, гостру на язик людину або гарячу, запальну вдачу. [Дівчина:] Ану, ущипни ще раз, то так ляпаса і дамі! [Xома:] Ого, з перцем! (Кроп., V, 1959, 288).

◊ Вси́пати пе́рцю див. всипа́ти¹; Дава́ти (да́ти) пе́рцю див. дава́ти; Завдава́ти (завда́ти, задава́ти, зада́ти) пе́рцю кому — добре вилаяти; висміювати або карати кого-небудь. — А побратим же твій де? — спитав Петро. — Побратимові, — каже, — моєму тепер доволі діла. Хочемо задати перцю городовій старшині, так шатається тепер по всіх усюдах (П. Куліш, Вибр., 1969, 131); Підсипа́ти пе́рцю див. підсипа́ти.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 318.

Перець, рцю, м. Раст. а) перецъ, Piper. З перцем чи не з перцем, іно щоб з добрим серцем. Ном. б) — собачий. Polygonum Hidropiper L. ЗЮЗО. І. 132.

2) Дати перцю. Вздуть, дать трепку.

3) Злидні та ще з перцем. Голь съ претензіями. Ум. Перчик. Несу перчику, венберю на свою любу вечерю. Грин. III. 539.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 144.

пе́рець — овочева напівкущова або трав’яниста рослина, а також її пряні плоди, що мають вигляд стручків і використовуються для їжі або як приправа; гіркий перець давно став національною приправою, зокрема до горілки; раніше був привозним, дорогим, тому кажуть: «Злидні та ще й з перцем»; симво­лізує дотепність, пікантність: «То дівчина з перцем», хоч головне: «З перцем чи не з перцем, аби з доб­рим серцем»; зерна святили й використовували проти уроків.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 443.