ПЕК¹, виг., заст., кому, чому, на кого — що. Уживається при вираженні досади, незадоволення тощо або як закляття при бажанні відвернути що-небудь, позбутися когось, чогось. [Орися:] А пек на погані очі! Що ж ви зо мною за діло можете мати? (Фр., IX, 1952, 34); А пек тобі, забув, дурню, Що смерть за плечима (Шевч., II, 1953, 51); — Ей, лишися, мій бадічку, сего [сього] року дома, та не сити себе, мій любчику! — говорила Оксана до свого чоловіка Івана Саїна. — Та пек тобі, — сказав Саїн, — з твоїм "лишися" (Черемш., Тв., 1960, 343).

Хай йому́ пек див. хай; Цур тобі́ (йому́, їм і т. ін.), пек тобі́ (йому́, їм і т. ін.) див. цур.

ПЕК², у, ч., спец. Густа в’зка або тверда речовина чорного кольору, яка залишається після перегонки деревного, торф’яного або кам’яновугільного дьогтю та дистиляції жирних кислот різних виробництв. Дрібняк вугілля брикетується двома способами: із в’яжучою масою (кам’яновугільний пек) і без неї (Шляхи розв.. пал. пром., 1958, 45); Нафтові залишки після відгону — нафтовий пек, нафтові смоли і асфальт (гудрон) йдуть на асфальтування мостових і шляхів сполучення, автошляхів та ін. (Нафта.., 1951, 16).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 110.

Пек меж., выражающее отстраненіе, отказъ, неудовольствіе. Цур тобі, пек тобі, дяче, чого в тебе серце гаряче. Чуб. V. 1165. І васильки мої, і Василь при мені… Пек його матері, сподобався мені. Н. п.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 105.

Пек — за дохристиянськими ві­руваннями — можливо, божество війни, бійок, кривавих сутичок, кровопролиття та всілякої біди; за повір’ям, кровожерливий, страхіт­ливий, підступний, але надто бо­явся Цу́ра (див. — можливо, звідси давнє «Цур (чур) тобі, пек!», хоч це може адресуватися й недругові, лихій силі як прокляття, пор. «Пек тобі, враже, хто тобі каже!»); за версією І. Огієнка, навпаки, це до­мовий бог, як і Цур (Чур); оберігав родину, а в разі небезпеки на во­рога посилали своїх цура й пека закляттям «цур тобі, пек!» (звідси, можливо, спе́катися, тобто «по­збутися неприємного за допомогою Пека», або, за першою вер­сією, «позбутися самого Пека»; можливо, в цей ряд ідуть і слова безпе́ка, небезпе́чний, тобто «без Пека», хоч це можна пояснити й згідно з першою версією — «без сутички, кровопролиття, без біди»).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 436.