ПА́ЦЯ, і, ж.

1. дит. Порося; свиня. — Що? Що, мій цвіточок? Паця лякала? Ось ми їй покажемо. Ну-ну-ну, погана паця. Ти нащо лякала нашого Тарасика? (Вас., II, 1959, 350); — Пацю, пацю… Вилазь уже, — вговоряє Минка свиню, а сама тихо плаче (Кос., Новели, 1962, 126).

2. розм. У копитних тварин — кістка надкопитного суглоба; // Така кістка, що використовується для гри. — Доки в паці будеш грати? З дівками день і ніч ганяти І красти голубів у всіх? (Котл., І, 1952, 240).

ПАЦЯ́, я́ти, с., розм. Маля свині; порося. Іде далі старий вовк, Ледве що плететься, Аж з пацятами свиня На горі пасеться (Рудан., Старий вовк, 1958, 10); — Ми те паця на кнура лагодили… (Бабляк, Вишн. сад, 1960, 177).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 103.

Паця, ці, ж.

1) Дѣтск. Поросенокъ, свинья. О. 1861. VIII. 8.

2) Кость: бабка. КС. 1887. VI. 478. Грати в паці. Играть въ бабки. Маркев. 76. А доки в паці будеш грати? Котл. Ен. V. 22.

Паця, ця́ти, с.

1) = Пацюк 1. Під порогом паця квичит. Гол. II. 684.

2) — морське. Cavia cobaya, морская свинка. Вх. Лем. 436.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 104.