ПА́РОСТОК, тка, ч.
1. Молоде стебло рослини. Садки червоніли молодими паростками (Мирний, IV, 1955, 119); Сонце, смійся! Дощик, лийся! Линьте, краплі, до землі, щоб на грядах у зернятах кріпли паростки малі (Забіла, Одна сім’я, 1950, 61).
2. перен. Ознака, перші прояви того, що починає розвиватися; зародок. В перших комуністичних суботниках В. І. Ленін побачив паростки нової, комуністичної організації праці (Вісник АН, 4, 1949, 3); Каргат, хоч і молодий, та кільчаться, видно, в його душі паростки стародавньої інженерської етики (Шовк., Інженери, 1956, 187); // Людина з першими проявами чогось нового, прогресивного. Такі, як Ніна Корсун, — це нові, молоді паростки нашої сільської інтелігенції (Тич., III, 1957, 303); // заст. Нащадок. — Паростку Зевсів, владарю людей, Менелаю Атріде!..Не уник він лихого загину (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 80).
◊ Викорчо́вувати (ви́корчувати) до оста́ннього па́ростка — знищувати, забирати і т. ін. все. — Тут, Омеляне, така біда, що хоч живим у землю лізь.. До останнього паростка викорчовують, до останньої ниточки. — Відрізали землю? — зразу догадався Круп’як (Стельмах, II, 1962, 182); Пуска́ти (пусти́ти) па́росток: а) починати рости. Буряк зазеленів, розправив кущ, виложив по землі широкий лист, пустив молоді паростки (Горд., Дівчина.., 1954, 146); б) (в кому — чому) проникати в свідомість, серце і т. ін. Писар почув, що в йому запалюється злість, що вона пускає в його душі корінці й паростки та все глибше та ширше (Н.-Лев., IV, 1956, 149).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 75.