ПАЛЯНИ́ЧКА, и, ж.
1. Зменш.-пестл. до паляни́ця. Один бог знає, де вона видирала задля Пилипка шматок м’якої палянички або краєчок булки! (Мирний, IV, 1955, 297); [Баба:] Одна паляничка тільки і є, а то немає печеного. (Дістає з-під поли паляницю) (Мик., І, 1957, 282); * У порівн. [Гострохвостий (тихо):] Яка ж гарна ця міщаночка! Які в неї очки, брівки, як шнурочок, щічки, як палянички (Н.-Лев., II, 1956, 485).
2. Маленький виріб з якого-небудь тіста. Добре розтертий сир змішують з борошном та збитими білками, викладають на посипаний борошном стіл, роблять по 2-3 палянички (плоскі коржики) на порцію, обкачують в борошні і смажать.. до готовності (Укр. страви, 1957, 270).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 33.