ПАЛЯНИ́ЦЯ, і, ж. Хлібина перев. з пшеничного борошна, певним чином замішаного. Паляниця хлібові сестриця (Номис, 1864, № 12335); — А де ж ти діла паляницю? Чи, може, в лісі хто одняв? Чи попросту — забула взяти?.. Чи, може, ще й не напекла? (Шевч., І, 1963, 318); Я хутко збігав додому й нишком, щоб ні батько, ні мати не бачили, відрізав мало не половину пшеничної паляниці (Донч., VI, 1957, 240); На столі, на вишитім бузком рушнику, лежала житня паляниця (Мушк., Чорний хліб, 1960, 176); * У порівн. На ліжку коло печі, на подушках, застелених білим простирадлом, лежали здорові проскури, як паляниці (Н.-Лев., II, 1956, 335).

Паляни́ця хлі́ба — хлібина. Павло з’їв паляницю хліба і такий горделей [горщик] борщу, що собака не перескочить (Тют., Вир, 1964, 367).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 33.

Паляниця, ці, ж. Родъ булки, хлѣбъ изъ пшеничной муки, или изъ пшеничной, смѣшанной съ другою. Чуб. VII. 444. Паляниця — хлібові сестриця. Ном. № 12335. Живе собі з молодицею та їсть книші з паляницею. Рудч. Ск. І. 4. Ум. Паляничка.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 90.

паляни́ця (зменшене — паляни́чка) — хлібина, перев. з пшенично­го борошна, певним чином замі­шаного; традиційна ознака достат­ку («Дождався раз пшеничних па­ляниць», «Дурниця — з маком паляниця»), багатства («Не для Гриця паляниця»), хліборобського щастя («Паляниця — як пух, як дух, як милеє щастя»); але далеко не завжди бувало в хаті таке сонячне чудо або була змога його споживати («їв би паляниці, та зубів чортма»), бо врожай добрий мати — треба багато і важко працювати («Яка пшениця, така й паляниця»). Па­ляниця — хлібові сестриця (приказ­ка); Живе собі з молодицею та їсть книші з паляницею (казка).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 431.