Про УКРЛІТ.ORG

палиця

ПА́ЛИЦЯ, і, ж.

1. Відділена від дерева й очищена від пагонів частина тонкого стовбура або товстої гілки. Пастух, служебка з підпасками наступають, будівничий і робітники одбиваються; спершу борються голими руками, потім ідуть в діло палиці, кілки й каміння (Л. Укр., II, 1951, 206); Висмикнув [Прохор] із тину палицю, поклав у кишеню шмат хліба та жменю махорки і пішов (Мик., II, 1957, 78); // Такий предмет, пристосований або оброблений відповідним чином для опори при ходьбі. У хату ввійшла якась баба з палицею і торбиною на плечах (Коцюб., І, 1955, 453); Вклонилися [брати Горонецькі] і відійшли наліво. Краги на їхніх ногах поблискували, як рижі боки ситої кобили. Обидва швидко крутили мережаними палицями (Тют., Вир, 1964, 411); // Подібний предмет з якого-небудь матеріалу, що вживається для різних цілей. [Панна Рома:] Няня казала, що то був… велетень із залізною палицею і що його не брала ні куля, ні меч (Вас., III, 1960, 224); Регулювальники в білих касках, в білих, аж до ліктя, рукавицях, з картатими жезлами-палицями в руках, стояли посеред мосту, розставивши ноги (Загреб., Європа. Захід, 1960, 109); // перен. Про насилля з метою примусу, підкорення. І цар взяв палицю до рук, І змовкло все нараз Навкруг (Перв., Райдуга.., 1960, 72).

Гу́мова па́лиця — короткий товстий гумовий кийок, що служить зброєю для поліцейських у деяких капіталістичних країнах. Мчить [начальниця блоку] вздовж колони з гумовою палицею, б’є по руках нічого не розуміючих жінок, вириває їх з рядів і штурхає до барака (Хижняк, Тамара, 1959, 180).

Без па́лиці і не підступа́й (ані́ присту́п) — з кимсь сердитим, гордовитим, пихатим важко спілкуватися, вести справи і т. ін. — І чого се, бабо, усі сердиті такі сьогодні? Сказано, без палиці ані приступ, — обізвавсь він до баби (Мирний, І, 1954, 243); Вставля́ти (ста́вити і т. ін.) па́лиці (па́лицю і т. ін.) в коле́са (в ко́лесо) див. ко́лесо; З-під па́лиці — з примусу, не по своїй волі. Запорізькі козаки наганяли такий жах на турецьких моряків, що на галери, котрі вирушали проти козаків, вони йшли буквально з-під палиці (Наука.., 9, 1966, 40); Люби́ти, як соба́ка па́лицю, ірон. — дуже не любити; ненавидіти; Па́лицею ки́нути — дуже близько. Недалеко вже й до базару — палицею кинути (Мирний, III, 1954, 172); [Мотря:] Прийдете чи погордуєте? Що тут від вашого хутора: доброму молодцеві тричі палицею кинути? (Кроп., II, 1958, 25); — Позиція, кажу, чудова, — пояснює Засядько. — І до противника палицею кинути, і прикрита добре… (Гончар, III, 1959, 392); Па́лиця з двома́ кінця́ми; Па́лиця на два кінці́; У па́лиці два кінці́ див. кіне́ць1; Перегина́ти (перегну́ти) па́лицю див. перегина́ти.

2. Важкий дрючок з потовщенням на кінці, що в старовину використовувався як зброя. Вони [слов’яни] добре володіли в бою залізними мечами, сокирами і важкими дрюками (палицями), влучно метали каміння з пращі (Іст. СРСР, І, 1957, 27).

3. церк. Частина облачення вищого духівництва у вигляді парчевого квадрата.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 28.

па́лиця (зменшене — па́личка) — відділена від дерева й очищена від пагонів частина тонкого стовбура або товстої гілки; символ команду­вання, влади, сили; здавна служи­ла знаряддям нападу та оборони; була також своєрідним свідченням чоловічої гідності; Павло Алепський, описуючи часи Хмельниччини, дивувався: «Всі чоловіки цієї країни носять у руках палиці»; М. Сумцов міркував про весільну палицю як «символ сонячного променя», можливо Дерева життя; разом з тим її тут можна вважати й символом гідності, влади (староста тримав у руках палицю протягом усього весільного дійства); посоль­ські (родові) функції відігравала палиця в руках молодого як посла від роду; палиця вживалася й для покарання: «Язик до Києва доведе і до кия»; карали передусім за кра­діж та порушення святих запові­дей; палиця виконувала важливі господарські функції, зокрема слу­жачи ціпом для молотьби; залежно від функцій і форми палиця має різні назви: ціпо́к — для ходіння, передусім старих людей; кий, кій — загнута з одного краю для покарання; патери́ця — попівська, чер­неча; ґирли́га — чабанська; лома́ка — неотесана, груба; для гри в гилки — ги́лка; з карлючкою — ко́стур, карлю́чка, криву́ля; загос­трена — клю́чка; для гри в свинки, просто загнута — кові́нька; для чіп­ляння й просушування невода — ти́чка, для вішання одягу в хаті — же́рдка; для підтримки рослин — тичи́на, у списа — ра́тище; загос­трена знизу з метою вбивання в землю — кіло́к; загострена зверху для посадження в давнину покара­ного — па́ля.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 430.

вгору