П’ЯНИ́ЧКА, и, ч. і ж., зневажл. Те саме, що п’яни́ця. Сусіда був не статечний чоловік, а так собі ледаченький, та ще й п’яничка трошки (Сам., II, 1958, 266); Поміщик Золотарьов був безжурний гультяй — п’яничка та лобур, завсідник усіх ресторанів та кафе (Смолич, V, 1959, 40).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 418.

П’яничка, ки, об. ум. отъ п’яниця. Пьянчужка. Марк. 57.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 505.