ОХО́ТКА, и, ж., розм., рідко. Те саме, що охо́та¹. [Трохим (до косарів):] Година трапилась погодна, музика заграє вам задля охотки, щоб не наскучило гуляти по лузі! (Кроп., V, 1959, 130); Тоді ж узяла її охотка вчитись ворожити (Григ., Вибр., 1959, 193).

В охо́тку — те саме, що В охо́ту (див. охо́та¹).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 825.

Охотка, ки, ж. = Охота 1. Та кому й в охотку буде почути за нас, як не нашим таки братчикам-українцям. О. 1862. ТІ. 84.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 80.