Про УКРЛІТ.ORG

оранка

О́РАНКА, и, ж.

1. Дія за знач. ора́ти. Спільна вигода присилувала їх [Карпа і Лавріна] помагати один одному в оранці і в сівбі,.. і в возовиці (Н.-Лев., II, 1956, 366); Після жнив Іванові возовиця; далі оранка на озимину (Мирний, І, 1949, 209); — Що це ви, Карпе Івановичу, глибину оранки міряєте? (Собко, Нам спокій.., 1959, 30); // Пора, період, коли орють землю. [Передерій:] У хазяйстві це [лучка] важне діло: чи конячку держати, чи корівчину.., а чи в оранку й волам підкинути, то от сінце й є! (Мирний, V, 1955, 124); — Якась розумна голова додумалась тепер, саме перед оранкою, наділяти [землею] (Стельмах, І, 1962, 388).

О́ранка на зяб див. зяб.

2. рідко. Те саме, що рілля́. Я б з тебе брати багато не стала: Дай мені тільки гартовані рала; Зріж лемешем мою сіру вершину, Кинь по тій оранці зерна частину (Щог., Поезії, 1958, 219); [Юда:] З сусідами в той час я позивався за спаш, за оранку (Л. Укр., III, 1952, 133).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 737.

о́ранка = ора́ння (від ора́ти) — традиційний спосіб розпушування землі перед сівбою, яке в давні ча­си здійснювалося ора́лом (див.); з часів Київської Русі землю почали обробляти плу́гом (див.); у народ­них піснях часом символізує війну: «Чорна земля заорана І кулями за­сіяна, Білим тілом зволочена і кровію сполочена»; у весільних піснях символізує кохання, любовні сто­сунки молодої пари: «Гей, бояри, ідіть у люди та зрубайте занози, поїдемо орати, новини добувати. Хто новини добуде, той господа­рем буде». А що вже в полі на оранці, так дідові старими ночами за наймитом і не поспішитись (Ганна Барвінок); Не можуть без плуга і орання хиба їсти (П. Чубинський);Хто глибоко оре, той хліба не їсть (М. Номис); Чи не оре милий плу­гом? (пісня).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 419-420.

вгору