Про УКРЛІТ.ORG

озиватися

ОЗИВА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., ОЗВА́ТИСЯ, озву́ся, озве́шся і озову́ся, озове́шся, док. Те саме, що обзива́тися 1-5. — Сядь же ти, півнику, на печі та їж калачі, а я піду по дрова, та як прийде лисичка, то не озивайсь! (Укр.. казки, 1951, 43); Ой піду я темним гаєм, Дружиноньки пошукаю. — Де ти? Де ти, озовися? Прийди, серце, пригорнися (Шевч., II, 1963, 157); — А.. прочую що погане про дівку — нехай тоді вона до мене краще й не озивається, бо я й не поздоровкаюсь до неї довіку… (Л. Янов., І, 1959, 39); — Здоров був, Цуцику! Знічевя спочиваєш? — Прийшовши під вікно, Бровко озвавсь… (Гл., Вибр., 1951, 115); Незабаром його кудись погнали та більш він не вертався, не озивався (Мирний, І, 1949, 138); Пробачте, що я так довго не озивався (Сам., II, 1958, 452); В хлівці тихо шавкотіли качки, а в густих заростях садка то там, то там уже потроху озивалися, мов пробуючи свої голоси, вечірні соловї… (Вирган, В розп. літа, 1959, 279); Ледве чутно скрипнули ворота, Десь цвіркун озвався і замовк (Мур., Широка дорога, 1950, 22); Зненацька озвалося хлипання, спершу тихше, а далі все голосніше й голосніше (Гр., І, 1963, 246); Стрілянина не вмовкала, тільки ставала густішою і озивалася в різних кінцях степу (Ірчан, І, 1958, 295); А Галине сердечко, що йому все, що стрічалося, що вбачалося, приповняло та прибільшало щастячка й радощів, — Галине сердечко до всіх озивалося (Вовчок, І, 1955, 324); На те в грудях мужні сили, На те в серці щирі гуки, Щоб співати до могили, Озиватись на всі муки (Граб., І, 1959, 519); // Давати оцінку кому-, чому-небудь. Про нововигадані церковні школи [піп] озивався неприхильно, бо така школа могла б йому тільки клопіт зробити (Гр., II, 1963, 70).

Озива́тися (озва́тися) сло́вом — те саме, що Обзива́тися (обізва́тися) сло́вом (див. обзива́тися). Ти [Україно] ішла на пана, на магната, І з татранських синіх полонин Озивавсь до тебе словом брата Непокірний польський селянин (Рильський, І, 1956, 356); Софія не зважилась, а може й не схотіла озватися до баронеси словом (Л. Укр., III, 1952, 530).

Озива́ється (озва́лася) кров див. кров.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 653.

Озиватися, ва́юся, єшся, сов. в. озватися, звуся, вешся, гл.

1) Отзываться, отозваться, заговорить. Де ти, милий, чорнобривий, де ти, озовися. Котл. Н. П. Озоветься старший брат до середульшого словами. Дума. Не так розмовляє, як озивається до нас ласкавим голосом. Г. Барв. 355.

2) — за кого. Высказываться, высказаться за кого, въ пользу кого. Козацьке військо надвоє розбилось: за Лободу озвались сивоусі, а за царя свого, за Наливая, цвіт молодецький. К. ЦН. 197.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 45.

вгору