Про УКРЛІТ.ORG

обзиватися

ОБЗИВА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., ОБІЗВА́ТИСЯ, ву́ся, ве́шся, док.

1. до кого, рідко кому, на що і без додатка. Відповідати на звертання, поклик і т. ін.; відзиватися, відгукуватися. Двоє [парубків] коло дверей перемовлялись з Настею, що обзивалась десь у сінях за дверима (Вас., І, 1959, 287); Постукавши, зачекав [Ничипір] відповіді, але з хати ніхто не обзивався (Руд., Остання шабля, 1959, 442); Я вибігла за ворота. — Катренько, де ти? — Ніхто не обізвався мені (Вовчок, І, 1955, 252); Другим у списку був Юхим Гармаш. Не обізвавсь (Головко, II, 1957, 358); * Образно. На той [землі] голос подає голос Маланчине серце, обзиваються руки, сухі, чорні, що силу віддали землі (Коцюб., II, 1955, 42); // Звертатися до кого-небудь з розмовою, запитанням і т. ін. — А шануйте, — обзиваюся до синів, — шануйте старого батька! (Март., Тв., 1954, 209); — За що ти нашого німого старця бєш? — обізвавсь до нього чоловік (Кв.-Осн., II, 1956, 230); Лише де-не-де обізветься до своїх козацький вартовий, і знову все затихне (Кач., II, 1958, 419); // Промовляти що-небудь або прохоплюватися словом, вигуком і т. ін. Отець Степан обізвався крізь сон, схопився (Н.-Лев., III, 1956, 21); Студент дивився з усміхом на всю подію.. й не обзивався (Мак., Вибр., 1954, 199); * Образно. Чимсь напрочуд знайомим, милим серцю, чимсь, що обзивалося до нас аж з глибин далекого-далекого дитинства, терзали нас аж до ранку оті незбагненні.. пахощі (Коз., Гарячі руки, 1960, 106); Арфами, арфами — золотими, голосними обізвалися гаї (Тич., І, 1957, 16); // перен. Писати у відповідь кому-небудь листа. Певне ж єсть поважні причини, коли ти не могла обізватись навіть на такий лист, який був мій останній (Л. Укр., V, 1956, 209); // перен. Подавати про себе звістку. Горпинин чоловік жив собі в другому селі і теж до неї не обзивався вже багато літ (Григ., Вибр., 1959, 140); До Вашої картки трохи був неспокійний за наше приятельство, бо Ви довго не обзивалися по своїм листі (Стеф., III, 1954, 238).

Обзива́тися (обізва́тися) сло́вом — вступати в розмову з ким-небудь або промовляти до когось щось. За цілий день або вечір ні до кого й словом не обзивався [Іван] (Мирний, І, 1949, 217); Ніхто не смів обізватися до нього словом у тій страшній хвилі (Фр., VI, 1951, 131); Старий Супрун весело зустрів удову, обізвався привітним словом (Донч., III, 1956, 8).

2. перен. Подавати певні звуки (звичайно про тварин). Тільки на ранок поверне зоря, Сонце почне витикатись, Вже почина і сусіда моя, Бджілка свята, обзиватись (Манж., Тв., 1955, 50); На подвірї обізвалися собаки, потім стихли, і хтось обережно постукав у вікно (Стельмах, І, 1962, 318); Десь над болотцем чайка обізвалась, Як обзивалася колись давно… (Гл., Вибр,, 1951, 85).

3. Ставати чутним; лунати, розлягатися (про голос, мелодію і т. ін.). Скирти і клуня зайнялись, І зорі зникли. Хоч би слово, Хоч би де голос обізвавсь (Шевч., II, 1953, 17); Чуєте пісню на тихому морі, В синім просторі?.. Слухайте, ось вона знов обізвалась І увірвалась (Пісні та романси.., II, 1956, 219).

4. перен. Нагадувати про себе, виявляти себе чим-небудь. Я взагалі здорова.., раз тільки три дні бронхіт був,.. коли-не-коли кашель обзивався (Л. Укр., V, 1956, 427); Поки що колона не обізвалася жодним пострілом (Гончар, III, 1959, 448); // Даватися взнаки, виявлятися (про вдачу, риси характеру і т. ін.). — Земля найкраще пахне восени, — говорить сам до себе Тимофій. Це одна половина старої горицвітівської вдачі обзивається в ньому (Стельмах, II, 1962, 32); [Маруся:] Обізвалася плоть моя — і нічого я їй не вдію (Мирний, V, 1955, 97).

Обзива́ється (обізва́лася) кров див. кров.

5. перен. Виявляти співчуття, бажання допомогти, сприяти кому-небудь. Жодна душа не обізвалася, не відкликнулася на той плач дитини (Л. Янов., І, 1959, 313); // Висловлюватися про кого-, що-небудь, даючи оцінку. Вітала [поета] з успіхом одверто Із Буковини ланкова; Критикував учитель з Ічні.. Лише дружки — "боги критичні" — Не обзивалися! (С. Ол., Вибр., 1959, 175); Про наш збірник на спомин Гоголя ніхто з наших і словечком не обізвався (Мирний, V, 1955, 410).

6. рідко. Називати себе; називатися. Обізвався грибом, то лізь у борщ (Укр.. присл.., 1955, 266).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 498.

вгору