ОГЛАША́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ОГЛАСИ́ТИ, ашу́, аси́ш, док., перех.

1. заст. Оголошувати. — Стражники їздили на конях, — розказував Грицько Вересай, — і оглашали, щоб люди писалися в ополчення (Бурл., О. Вересай, 1959, 6); А ви — юродиві — тим часом, Поки нездужає капрал, Ви огласили юродивим Святого лицаря! (Шевч., II, 1953, 281).

2. рідко. Наповнювати голосними звуками. Над озером панувала цілковита тиша. Тільки сполохане птаство, ширяючи в височині, оглашало околиці тривожним криком (Смолич, Прекр. катастр., 1957, 72).

3. церк. Оголошувати імена тих, що одружуються.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 614.

Оглашати, ша́ю, єш, сов. в. огласи́ти, шу, сиш, гл. = Оголошувати, оголосити.

1) Кожне стало оглашати звичний подарунок. Мкр. Н. 37.

2) Огласив я друком не одно вже своє й чуже компонування. К. (Хата, 1).

3) Огласили запорожці Брюховецького гетьманом. К. ЧР.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 35.