О́всень = О́ксень = О́сінь = Усе́нь —

1) у слов’ян — язичниць­ке божество, яке, за народними уявленнями, запалювало сонячне світло; за дохристиянськими віру­ваннями, бог поліття й осені, вро­жаю й статків; зображувався у ви­гляді вершника на коні; свято Овсеня відбувалося по закінченні всіх польових робіт і тривало до свята Коляди; Овсень уособлювався в образі вершника на коні з багатьма плодами та пучками сухих квітів у руках; разом з Божественним суд­дею він розподіляє земні дари між смертними: одним дає багато, з надлишком, а в інших забирає на­віть найнеобхідніше; одна з обря­дових пісень закликає доброго мо­лодця Овсеня приїхати на свині: «На чім йому їхати? На поросячій свинці. Чим поганяти? Живим по­росятком» (це може бути пов’яза­не з тим, що на Коляду можна вже було споживати м’ясо — свинину й поросятину); в іншій пісні він має їхати по місточку: «Місточок мостила, Сукном вкривала, Цвя­хом прибивала, Ой Овсень, Ой Овсень! Кому ж, кому їхати Пото­му місточку? їхати там Овсеню та Новому року. Ой Овсень, ой Овсень!»;

2) (з малої літери) о́всень = усе́нь — старі назви першого дня весни (1 березня);

3) (з малої літе­ри) о́всень = усе́нь — жартівлива пісня, яку співають у Святвечір під вікнами тих людей, які не корис­туються загальною повагою гро­мади;

4) (з малої літери) о́сінь (див.).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 410-411.