ОВЕ́ЧКА, и, ж.
1. Те саме, що вівця́. Минули кілька хат. При дорозі стояла жінка і тримала на мотузку овечку (Кобр., Вибр., 1954, 153); Точність у кожному русі, Вовну в мішки — і на склад! Зайде овечка в кожусі — Йде без кожуха назад! (С. Ол., Вибр., 1959, 144); * У порівн. Громада збилася в купу, як овечки під дощ (Мирний, І, 1949, 304); Отак стояв пан директор, похнюплений, худенький, невеличкий.. Смирний, як овечка (Март., Тв., 1954, 196).
2. перен., зневажл. Про покірливу, боязку людину. Маріоара образилася. Вона довго мовчала, а тепер уже не хоче бути овечкою, не до того воно йдеться, щоб жінкам усе слухати чоловіків та жити їхнім розумом (Чаб., Балкан. весна, 1960, 372).
Прикида́тися (прики́нутися) ове́чкою — вдавати з себе сумирну або обмежену людину. — Про яке милостивий пан злодійство говорить? — Не прикидайся, Левку, овечкою. Хто мої ліси обкрадає? (Стельмах, І, 1962, 97); — А що пан тут робить? — прикинувся овечкою поляк. — Стою на посту, з якого ви ганебно втекли (Загреб., Європа 45, 1959, 248).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 611.