НІСЕНІ́ТНИЦЯ, і, ж. Щось безглузде, нерозумне, без усякого змісту; дурниця. Не даючи слова промовити, він мені читав і читав всяку нісенітницю (Коцюб., III, 1956, 168); Казна-що! Приверзеться якась нісенітниця (Руд., Остання шабля, 1959, 463); // у знач. присудк. сл. Безглуздо, нерозумно. Він уперто відганяв думку, що це ж нісенітниця — шукати без вісті пропалу двадцять років тому людину саме серед цієї купки людей (Сміл., Зустрічі, 1936, 157); При умові існування національних відмінностей безнаціональна культура — цілковита нісенітниця (Ком. Укр., 12, 1959, 38).

◊ Плести́ (наплести́, верзти́, наверзти́, городи́ти, нагороди́ти і т. ін.) нісені́тницю (нісені́тниці) — говорити нерозумні, беззмістовні речі. А парубки копиці клали, Та, знай, на сонце позирали, Та нісенітницю верзли (Шевч., II, 1963, 209); Геть сп’янілий Гутбродт, втративши нитку розповіді, плів всякі нісенітниці (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 184).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 427.

Нісенітниця, ці, ж. Чепуха, вздоръ. Вигадує нісенітниці.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 567.

нісені́тниця — щось безглузде, нерозумне, без усякого змісту; дурниця (звідси вислів «плести (верзти, городити) нісенітниці» — говорити беззмістовні речі; ка­жуть: «Говори, говори нісенітни­цю!»); народ використовує цю можливість для творення жартів­ливих висловів-примовок (найчас­тіше з приводу сказаного безглуз­дя), наприклад: «Аж на небі чути, як мухи кашляють», «Буває, що й ведмідь літає (що й муха чхає)», «Грім рака вбив», «На догад, Гри­цю, Василем діло», «Сало здір по­кусало», «Химині кури, Мотрині яйця»; багато примовок цього ти­пу мають внутрішнє римування: «Хапало в хапиці, хапиця — по пи­ці», «Торох, роди, Боже, горох», «Стень-телень, я ваш надовбень»; див. ще каламбу́р.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 399.