НЕЗВИ́ЧНИЙ, а, е.
1. До якого не звик хто-небудь, який не ввійшов у звичку. Осліплений незвичним світлом, в’язень закриває очі руками (Л. Укр., II, 1951, 187); Дорош сплигнув із сідла, розминаючи замлілі від незвичної їзди ноги (Тют., Вир, 1964, 197).
2. з інфін., до чого. Який не звик до чого-небудь, який не має навику у чому-небудь. Незвична сидіти без діла, вона й зараз домоглась від Марусі роботи собі (Головко, II, 1957, 575); Невправна, незвична до писання рука не встигала викласти їх [думки] на папері (Ткач, Арена, 1960, 188).
3. розм. Те саме, що незвича́йний 1. Вероніка теж була незвична — в новій коричневій шубці (Загреб., День.., 1964, 263); Тимофій з незвичною спритністю влетів у Буг (Стельмах, II, 1962, 203).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 312.