НЕЗВИ́КЛИЙ, а, е.
1. до чого і без додатка. Який не звик до чого-небудь. Незвиклі молдувани, що сидять по горах, придивляючись до труїння, крутять носами та спльовують (Коцюб., І, 1955, 227); Незвиклий до слави, Михайло Лукич був розгублений і наче засоромлений (Дмит., Розлука, 1957, 153).
Незви́кле ву́хо (о́ко) — вухо (око), що не призвичаїлось до сприймання чого-небудь. В крамниці було повно люду; високі й кремезні руснаки гомоніли прудко, з особливим акцентом, так що незвикле вухо не могло зразу вхопити суть розмови (Коцюб., І, 1955, 253).
2. Не такий, як завжди; до якого не звик хто-небудь; незвичний, незвичайний. На ганку сидів новий пан.. Побачивши незвиклий похід, вийшов (Фр., II, 1950, 116); Не помічав [Перехрест], як стурбовано спостерігала молодиця його незвиклу ходу (Ле, В снопі.., 1960, 53).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 312.