НЕДБА́ХА, и, ч. і ж., діал. Безтурботна, байдужа, невміла людина. Там і мати недбаха, огірків насолить — не то їсти, в дворі держати не можна (Горд., Дівчина.., 1954, 61).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 283.

Недбаха, хи, об. = Недбайлиця. Була собі непряха й недбаха, да що матка дала, поносила усе чисто і придбать нічого не придбала. Рудч. Ск. І. 176. Бідою й голодом недбах вона карає. К. Дз. 150.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 543.