НЕ́БІ́Ж, не́бо́жа, ч.

1. Син брата або сестри (про рідних, двоюрідних, троюрідних); племінник. З лісу на прогалину виходять дядько Лев і небіж його Лукаш (Л. Укр., III, 1952, 193); Як і першого разу, Сава Петрович зустрів небожа привітно (Головко, II, 1957, 272).

2. пестл. Звертання до чоловіка, молодшого віком. Хто не вміє заробить, То той не вмітиме й пожить. А ти як думаєш, небоже? (Шевч., II, 1963, 331); Ой казав же мені батько: — Женися, небоже (Коломийки, 1969, 250).

3. заст. Бідолаха. — Проспівав ти літо боже, — Вдача вже твоя така, — А тепер танцюй, небоже, На морозі гопака! (Гл., Вибр., 1951, 82).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 248.

Небіж, божа, м.

1) Племянникъ.

2) Бѣднякъ, горемыка. Роби, небоже, то й Бог поможе. Ном. № 69.

3) Часто такъ называетъ старшій лѣтами или положеніемъ младшаго: старикъ — парня, хозяинъ — работника. У Шевченка («Не журюсь я, а не спиться») такъ называетъ женщина влюбленнаго въ нее. Усе світять ті блискучі твої чорні очі, мов говорять тихесенько: «Хоч, небоже, раю?». Шевч.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 536.

не́бі́ж —

1) син брата або сестри (про рідних, двоюрідних, троюрід­них); племінник. З лісу на прогали­ну виходять дядько Лев і небіж його Лукаш (Леся Українка);

2) бідола­ха (див. небо́га 3) або як звертання до молодшого за віком чоловіка, хлопця. Роби, небоже, то й Бог по­може (М. Номис).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 387.