НЕБО́ГА, и, ж.

1. Дочка брата або сестри (про рідних, двоюрідних, троюрідних); племінниця. — Княгиня видає заміж.. свою троюрідну небогу (Н.-Лев., IV, 1956, 113); В залі на Коцюбинського чекали дві дорослі панночки: Чикаленкова небога і її подруга (Сміл., Пов. і опов., 1949, 17).

2. пестл. Звертання до жінки, молодшої віком. Чи не покинуть нам, небого, Моя сусідонько убога, Вірші нікчемні віршувать (Шевч., II, 1953, 372); — Гандзю, Гандзуню! Сиди мені, небого, дома, бо я піду в ліс!.. (Фр., І, 1955, 253); Глянув Матвій по людях і пізнав жінку. — Ой Маріє, — подумав собі, — і ти, небого, постарілася (Ірчан, II, 1958, 309).

3. заст. Бідолаха, сердега. Сіла [Дидона] на порозі, Аж занудило їй, небозі, І не встояла на ногах (Котл., І, 1952, 84); Ой, покинув Петро хатку І жінку небогу (Г.-Арт., Байки.., 1958, 150); Не схаменулась небога, як лихо затуркотіло у віконце (Стор., І, 1957, 22); * Образно. — А ти, моя Україно, ..Удово небого, Годуй діток; жива правда У господа бога! (Шевч., І, 1951, 241).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 249.

Небога, ги, ж.

1) Племянница. Була в мене небога, при мені вона й зросла, бо сиротою осталася змалку. МВ. ІІ. 19.

2) Бѣдняжка. Була колись Гандзя, каліка небога. Шевч. 138. Ой біда, біда чайці небозі, що вивела дітки при битій дорозі. Н. п.

3) Голубушка, милая. Ой поклонітесь дівчині небозі, а що мені добре в далекій дорозі. Н. п. Скарай мене, Боже, на гладкій дорозі, коли я помислю об другій небозі. Н. п. Ум. Небіжка.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 537.

небо́га = небі́жка (зменшена — небі́жечка) —

1) дочка брата або сестри (про рідних, двоюрідних, троюрідних); племінниця. Була в мене небога, при мені й зросла (Мар­ко Вовчок);

2) взагалі молодиця, жінка, дівчина або як звертання до жінки, дівчини, молодших віком. Скарай мене, Боже, на гладкій до­розі, коли я помислю об другій небозі (пісня); До любої небоги нема дале­кої дороги (М. Номис); Утоптана дорога, де люба небога (приказка); При своїй небозі добре і в дорозі (М. Номис); За тамтої небіжки були в маслі пиріжки, а за цеї гнилиці — нема й варениці (приповідка);

3) бідолаха, сердега — походить від слова Бог (той, від кого відступається опіка Бога; сирота). Ой, покинув Петро хатку і жінку небогу (П. Гулак-Артемовський); Говорила небі­жечка до самої смерті (М. Номис).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 389-390.