НАШТИ́РИТИ див. нашти́рувати.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 241.

Наштирити, рю, риш, гл.

1) Подбить, подговорить. Я його наштирю, хай приїде, щоб купив півкварти. Лебед. у.

2) Погнать сильно. Він і утретє її прогнав, та як наштире, — вона у дворець. Мнж. 15.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 535.