НАРІ́ЖНИК, а, ч.

1. На дахові — верхня частина крокви, де з’єднуються під кутом два бруси.

2. діал. Ріг (будинку). Мусила [Целя] спочити, і мимоволі очі її зупинилися на афішах, якими обліплений був наріжник камениці (Фр., II, 1950, 310).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 171.

Нарі́жник, ка, м.

1) Уголъ крыши, угловое стропило. Залюбовск.

2) Оковка листовымъ желѣзомъ угла сундука (на крышкѣ и внизу). Вас. 150.

3) Часть ключа. прибора для ношенія сѣна. См. Ключ. Шух. І. 171.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 516.