КЛЮЧ¹, а́, ч.

1. Знаряддя для замикання та відмикання замка, засува та ін. Сторож брязнув ключами, одмикаючи важкий здоровий замок (Н.-Лев., II, 1956, 268); Тремтяча рука довго не могла попасти ключем у дірку, щоб відімкнути двері від покою (Фр., VII, 1951, 78); Брязнув ключ, заскиглили іржаві засуви (Кач., II, 1958, 69).

2. Знаряддя для загвинчування або відгвинчування гайок, болтів і т. ін., для накручування завідних механізмів тощо. Гайкові ключі — інструмент для загвинчування й відгвинчування гайок, болтів і гвинтів з квадратними чи шестигранними головками (Слюс. справа, 1957, 67); Старанно виголений, чисто вмитий [Павло], на плечі торба з протигаза, в якій побрязкують розвідні ключі, гайки й усякий слюсарний інструмент (Кучер, Трудна любов, 1960, 493); // Знаряддя для натягування струн музичних інструментів (арфи, фортепіано, гітари тощо).

3. до чого, для чого, перен. Засіб для розуміння, розгадування когось, чогось, для оволодіння чимось. Здається, Турбай знайшов ключі до тьмяних душ сектантів: треба розтлумачити їм, що тоскне і нудне вірування не тільки дерев’янить душі, а й трухлявить їхню ж плоть (Вол., Місячне срібло, 1961,. 291); Ленінське положення про дві культури є ключем для правильного розуміння суті найскладніших зв’язків у розвитку мистецтва в умовах класового антагоністичного суспільства (Ком. Укр., 12, 1963, 43); // Умовна система позначення літер, цифр і т. ін., на якій заснований спосіб читання якого-небудь шифрованого тексту; // Підрядник до іноземного тексту, а також збірник відповідей на задачі.

4. перен. Найважливіший у воєнному відношенні пункт, оволодіння яким зміцнює, поліпшує становище, забезпечує перемогу. Досі бачить [Врангель] перед очима щити з величезними написами на перекопських валах, коли оглядав війська перед наступом: «Перекоп — ключ до Москви!» (Гончар, II, 1959, 379).

5. спец. У телеграфному апараті або радіопередавачі — вимикач для замикання й розмикання електричного кола на різні відрізки часу відповідно до телеграфного коду. Другий урок відбувався в класі зв’язку. Столи з телефонними апаратами, телеграфні ключі, ..на стінах схеми різних апаратів (Багмут, Служу Рад. Союзу, 1950, 10); Одне для нього було ясним — тепер він не зможе добре працювати радіотелеграфістом, бо рука його не чітко вибиватиме знаки на ключі (Автом., Коли розлуч. двоє, 1959, 307).

6. муз. Знак на початку нотного рядка, за допомогою якого встановлюється висота та назва звуку. Скрипковий ключ; Басовий ключ; * Образно. Весь роман («Правда і кривда» М. Стельмаха] написано в піднесеному, романтичному ключі (Вітч., 3, 1962, 162).

7. кого, чого і з означ. Ряд однорідних предметів або живих істот, які рухаються один за одним, утворюючи кут. Здалека під небом, В вирій летючи. Голосно курличуть Журавлів ключі (Щог., Поезії, 1958, 173); Високо десь гусиний лине ключ… (Рильський, І, 1960, 283); В небі неозорім літаків ключі, і міста, як зорі, сяють уночі (Сос., Зел. світ, 1949, 25).

8. у знач. присл. ключе́м, ключа́ми. Один за одним, утворюючи кут, кути. А журавлі летять собі На той бік ключами (Шевч., І, 1951, 14); Ключем, розвалюючись то в ту, то в другу сторону, попідтинню потяглися качата на воду (Мирний, І, 1954, 236); Уздовж колій розтяглися по степу червоногвардійці довгим ключем (Довж., І. 1958, 56).

9. архт. Горішній клиноподібний камінь, який завершує склепіння будинку або арку.

10. Жердина з гачком, за який зачіплюють відро для набирання води з криниці. Ой у полі криниченька — і ключ, і відро; Та вже ж моєї дівчиноньки не видно давно (Чуб., V, 1874, 311).

КЛЮЧ², а́, ч., рідко. Те саме, що джерело́ 1. По крутих схилах балки росли буйні трави, а в самій глибині, то в одному, то в іншому місці били джерельні ключі (Цюпа, Три явори, 1958, 30).

◊ Би́ти (заби́ти) ключе́м — бурхливо, активно проявлятися. Повсюди народна ініціатива б’є ключем, повсюди особливо відчутним є те, що культура стала широким надбанням народу, а народ — її активним творцем (Наука.., 9, 1961, 39).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 192 - 193.

Ключ, ча, м.

1) Ключъ для запиранія и отпиранія замка — металлическій или деревянный. Kolb. І. 57. Мати до церкви вихожає, срібними ключами хату замикає. Н. п.

2) Брусокъ, вдѣланный въ ось колішні (плуга), посредствомъ котораго къ колішні прикрѣпляется дышло. Чуб. VII. 399.

3) Шестъ съ крючкомъ для опусканія въ колодезь и вытягиванія ведра. Чи це ж тая криниченька і ключ і відро? Чуб. V. 203.

4) Снарядъ для ношенія сѣна, то-же, что и цапар, по съ четырьмя наріжниками — палками, придавливающими сѣно подъ роскопом. Шух. І. 171.

5) У гуцульскихъ пастуховъ въ полонинах: столбъ, къ которому прикрѣпленъ приборъ, подобный половинѣ ярма, — въ него запирается шея теленка, пока пастухъ доитъ корову. Шух. І. 194.

6) Тупой стругъ, при помощи котораго мнуть и растираютъ овчину, — деревянный (Вас. 153) или желѣзный. Послѣдній у гуцуловъ состоитъ изъ слѣдующихъ частей: деревянная колодка (рукоятка), къ ней подъ угломъ прикрѣпленъ самый ключ, имѣющій видъ плоскаго крюка, болѣе остраго съ наружнаго ребра, вістря (внутреннее, болѣе тупое, наз. ти́лє); отъ колодки внизъ идетъ желѣзный прут, оканчивающійся ланцем (короткой цѣпью), имѣющимъ на концѣ стре́мє, въ которое работающій вкладываетъ ногу въ то время, когда правой рукой держить колодку, а лѣвую имѣетъ на кожѣ, лежащей подъ ключем. Шух. І. 253.

7) Стая птицъ, летящихъ другъ за другомъ, составляя фигуру, подобную острому углу, одна сторона котораго короче другой. А журавлі летять собі додому ключами. Шевч. Гусей… цілий ключ. Сим. 218.

8) Въ весеннихъ играхъ: рядъ дѣвушекъ, стоящихъ одна за другою и взявшихся за таліи; также называется и одна весенняя игра. КС. 1887. VI. 483. Мил. 52.

9) Нѣсколько деревень или хуторовъ, составляющихъ одну общину или одно имѣніе.

10) Кипіти у ключ. Кипѣть, волнуясь. Уже окріп у ключ кипить. Г. Барв. 502. Закипіли казани у ключ. Рудч. Ск. II. 59. Засичав окріп у печі, збігаючи ключем на черінь. Мир. ХРВ. 171. Ум. Ключенько, ключик. Золотії ключеньки в коморі. Н. п. Золотий ключик до кожних дверей придасться. Ном. № 7393.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 254.

ключ —

1) (зменшені — клю́чик, клю́ченько) знаряддя для замикан­ня та відмикання замка, засува та ін.; у переносному вживанні — за­сіб для розуміння, розгадування когось, чогось, для оволодіння чи­мось, тому кажуть: «Золотий ключ кождий замок отворить», «Масний ключ і заіржавлену браму отво­рить; з давніх часів символізує гос­подарство, зокрема жіноче; коли співають: «Мед-вино пила, ключа­ми дзвонила», то мають на увазі не просту робітницю, а господиню чи ключницю; господар, передаючи господарювання комусь у хаті, ка­зав: «Дав йому ключі в своїй хаті»; за повір’ям, не можна класти клю­чі на столі, — «щоб не посварити­ся» (від того, що ключі як символ господарства не можна залишати без нагляду); здавна ключ фігурує в символіці природних явищ (пop. золоті́ ключі́ від вирію або раю, від неба, від дощу; ключниками вва­жали дволикого Януса — воротаря неба, святого Петра — воротаря раю, святого Юрія, святого Марка, а «золотими ключницями» деяких пташок); ключ фігурує у вільній обрядовості як символ господар­ства і як символіка спілки, роди­ни; разом з тим ключ символізує і громадську та іншу спілку, оскіль­ки означав колись кілька хуторів чи сіл, що становили єдину спіль­ноту; на одній із запорозьких ко­рогов у нижньому куті намальова­но три сині ключі, перев’язані чер­воною стрічкою, а поряд на білій стрічці написано: «Союз украшеніє єдино». Мати до церкви вихо­джає, срібними ключами хату за­микає (пісня); Золотий ключик до кожних дверей придається (М. Номис);

2) жердина з гачком, за який зачіплюють відро для набирання води з криниці; див. ще жураве́ль. Ой у полі криниченька — і ключ, і відро; Та вже ж моєї дівчиноньки не видно давно (П. Чубинський);

3) зграя птахів, які летять один за одним, утворюючи ніби гострий кут, одна сторона якого коротша за другу. А журавлі летять собі до­дому ключами (Т. Шевченко);

4) у весняних народних іграх — ряд дівчат, що стоять одна за одною і беруться за талію; так само зветься і одна з таких ігор; небовий ключ (див.).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 292.