Про УКРЛІТ.ORG

напускати

НАПУСКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., НАПУСТИ́ТИ, ущу́, у́стиш, док., перех.

1. Давати можливість чомусь проникати куди-небудь, заповнювати, займати собою що-небудь у якійсь кількості. Бабина онука, дівчина, знай снувала з хати в сіни, а з сіней в хату, та напускала холоду (Мирний, І, 1949, 317); Уже поблискувало [на дні водойми] дзеркало води, що її тільки почали напускати (Гончар, Тронка, 1963, 208); Кожний раз такого диму з тютюну напустить [майор] на всю хату, що я аж млію (Л. Укр., III, 1952, 519); — Насипали ми височенну греблю, збудували млин. А в став напустили різної риби (Тулуб, Людолови, І, 1957, 74); // Дозволяти, давати можливість комусь увійти, в’їхати і т. ін. куди-небудь у якійсь кількості; впускати. Ворота в баштах запирали [троянці], Своїх ховатись не пускали, Бо напустили б і чужих (Котл., І, 1952, 279).

◊ Напуска́ти дурману́див. дурма́; Напуска́ти (напусти́ти) туману́див. тума́н.

2. на кого, розм. Направляти, посилати когось проти кого-небудь (з метою нападу і т. ін.). Заводив він у думках свого товариша в темні лісові нетрі, напускав на його розбійників, ..тоді сам вибігав з-за кущів з рушницею, розгонив розбіяк (Вас., І, 1959, 164); // Намовляти, підбурювати, підбивати когось проти кого-небудь; нацьковувати. — Тебе так і шпигає щось зайняти, розгнівати матір, напустити її, розгнівану, на мене (Мирний, IV, 1955, 82).

3. розм. За марновірними уявленнями — з участю надприродних сил насилати на кого-небудь (біду, страждання, горе і т. ін.). [Мекдугел (до робітників):] Хіба я навмисне напускаю на вас недугу, чи, може, отруюю вас чим-небудь? (Ірчан, І, 1958, 224); — Може, це він пошесть нам напускає? (Панч, Гомон. Україна, 1954, 108).

◊ Напуска́ти (напусти́ти) ману́ див. мана́.

4. у сполуч. із сл. н а себе, розм. Надавати своїй поведінці, зовнішності неприродного вигляду, характеру і т. ін. Розповідає біду свою Щур, зітхає, журно головою похитує, та й сам собі вже дивується, чи це справді йому така туга, чи більше напускає на себе (Вас., І, 1959, 234); Він навмисне напускає на себе начальницьку стриманість і навіть суворість (Перв., Дикий мед, 1963, 22); Я напустила на себе поважний вид (Фр., IV, 1950, 362); Він розкланявся, поусміхався туди й сюди, намагаючись напустити на себе недбалу жартівливість (Загреб., Шепіт, 1966, 355); // Виражаючи невдоволення, хмурити, зсувати брови, морщити лоба. Андрій Коваль напускав брови (Кач., II, 1958, 21); Продає тут маківники якась огрядна молодиця.. Непривітна, Напустила брови, як пущик (Вовчок, VI, 1956, 290).

5. Насовувати, спускати на що-небудь (про волосся, одяг і т. ін.). Дівчата, навпаки, передусім помічають молодого сержанта. Спотикаючись на рівному, вони напускають свої барвисті шалі на самі брови і проходять, зашарівшись (Гончар, Новели, 1954, 25); Почав [Вітя] визиратись: зіб’є кучері на голові, напустить їх хмарою на чоло, тряхне головою — одірватись не може (Вас., II, 1959, 180).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 165.

Напуска́ти, ка́ю, єш, сов. в. напустити, пущу, стиш, гл.

1) Напускать, напустить. Хто це напустив собак у хату?

2) Напускать, напустить сверху внизъ, свѣшивать, свѣсить сверху внизъ. Начосів не напускай. Ном. № 11264.

3) Нахмуривать, нахмурить. Напустила брови, як сова.

4) Напуст напустити. Послать наказаніе. На нас таки Господь напуст напустив. Г. Барв. 430. См. Напуст.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 514.

вгору