Про УКРЛІТ.ORG

туман

Туман, ну, м.

1) Туманъ. Над ним хмарою чорніє туман тяжкий. Шевч. Тумана перти. Дурачить, врать. Св. Л. 174. Туман навести на ко́го. Обморочить, отуманить. На тебе десь туман у Литві навели. Греб. 384.

2) Весенняя хороводная игра. Мил. 49. Ум. Туманочок. Шевч. 95, туманець.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 294.

тума́н

1) скупчення найдрібніших крапель води або кристалів льоду в нижніх шарах атмосфери, яке робить повітря непрозорим; тим самим нечіткими видаються також обриси речей, що породжує символіку неясності, невиразності й, у свою чергу, стану суму, туги, печалі, пор. у Панаса Мирного: «Негода й туди [в хату] залазить, … то важким туманом налягає, от, як надворі, то німим сумом по хаті снує»; туман залежно від його щільності, густоти і від настрою людини має такі епітети: безпросві́тний, блаже́нний, важки́й, в’язки́й, каламу́тний, легки́й, мрі́йний, невира́зний, п’янки́й, соло́дкий, то́скний, тяжки́й, хмільни́й; у чумацькій пісні туман виступає символом розлуки матері з сином та її суму за ним: «Гомін, гомін по діброві, туман поле покриває, мати сина прикликає: «Вернись, сину, додомоньку, змию тобі головоньку!»; пор. символіку жалю, туги в іншій пісні: «Ой, на горі дощ іде, а в долині туман; на мойому серденьку туга та печаль»; за народними прикметами, — «літні тумани — на ясну погоду», «туман стелиться вранці по воді — на гарну погоду, піднімається вгору — на дощ», «коли літом часто тумани, грибів буде багато». Іобрій не ділив, але зливав Далечину в один туман безмежний(Є. Маланюк); Туман по землі котиться, Палій Семен на світ народився (М. Драгоманов); фразеологія: тумана́ пе́рти — обдурювати, брехати; тума́н навести́ на кого — обманути, обдурити когось;

2) старовинна весняна хороводна гра.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 608-609.

вгору