НАЛИ́ГАЧ, а, ч. Мотузка або ремінь, який прив’язують до рогів худоби. Не доглянув [Михайло], що налигач якось обкрутився круг шиї [вола], та й задавилася товаряка (Гр., II, 1963, 457); Катерина.. взяла корову за налигач і повела до саней (Чорн., Потік.., 1956, 394); * У порівн. Ішов [Храпков], як на налигачі, з Ельясбергом і не спускав очей з Саїда (Ле, Міжгір’я, 1953, 359).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 118.

Нали́гач, ча, м. Веревка, которою привязываютъ за рога рогатый скотъ. Ой на волики та налигачі, а на коники пута. Мет. 56. Ум. Нали́гачик.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 499.

нали́гач див. волові́д.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 384.