а
б
в
г
ґ
д
е
є
ж
з
и
і
ї
й
к
л
м
н
о
п
р
с
т
у
ф
х
ц
ч
ш
щ
ю
я
ВОЛОВІ́Д, во́да, ч., діал. Налигач. — А тепер на тобі отеє в руку! — Я взяв. То був мотуз чи воловід якийсь, не знаю (Фр., І, 1955, 72).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 727.
Воловід м.
1) — воду = налигач. Конотоп. у. А все волики, все половії, а в них роженьки все золотії, а воловоди все шовковії. Гол. II. 17.
2) — вода. Воловій барышникъ, человѣкъ, продающій вольт. КС. 1882. IX. 467. КС. 1882. ІІІ. 600.
3) — вода. Волокрадъ. Ум. Воловодик. Ой на волики воловодиш, а на коники пута. Мет.
Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 250.
волові́д = нали́гач — міцний мотуз або ремінь, яким прив’язують за роги чи за шию худобу; символ примусу, залежності, покори, неволі. Тебе, бачу, аж на воловоді до церкви поведуть (І. Франко); Вола в’яжуть (Бик в’яжеться) воловодом, а чоловік — словом (приказка); Ой на волика та налигачі, а на коника пута (А. Метлинський).
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 111.
