НАДОЛУЖА́ТИ див. надолу́жувати.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 75.

Надолужа́ти, жа́ю, єш, сов. в. надолу́жити, жу, жиш, гл.

1) Наверстывать, наверстать, возмѣщать, возмѣстить, пополнять, пополнить. Я те надолужу, як живий буду. Н. Вол. у. Хоче своє надолужити: рано встав, дак тепер качається.

2) Насаливать, насолить кому; надоѣдать, надоѣсть. Уже як він мені надолужив, то я рад би його у ложці води утопити. Кіевск. у. А тут ще і Грицько надолужає: що-дня іде подушне правити. Мир. Пов. І. 119. Цей год щось не надолужають подушним, — може царь простив. Волч. у.

2) Употреблять много, часто. Він по нашому все надолужа. Харьк. у. Він горілку дуже надолужа. Харьк. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 484.