НАДОЛУ́ЖУВАТИ, ую, уєш і рідше НАДОЛУЖА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., НАДОЛУ́ЖИТИ, жу, жиш, док.

1. перех. Наздоганяти, заповнювати, замінювати втрачене, пропущене, згаяне, те, чого не вистачає. Оля збиралася йти вчитися, надолужувати пропущене, як зненацька шаленим вихором налетіла війна (М. Ол., Чуєш.., 1959, 52); Шофер сидів у "Победі" й куняв. Йому довелося сьогодні рано прокинутися, щоб приготувати машину, і він тепер надолужував прогаяне (Загреб., Спека, 1961, 256); Бідність умеблювання [кімнати] надолужували старанно, певне, власноручно вишиті килимки (Коз., Сальвія, 1959, 203); Відпочивав Семен Денисович, надолужав своє за ті довгі роки тяжкої роботи, що й думати про відпочинок ніколи було (Гр., І, 1963, 545); Хто не вчився за панів з дитинства, той надолужив тепер у вечірніх школах (Мас., Під небом.., 1961, 183); Учорашній день пішов для газдівства марно, — треба було те надолужити (Кобр., Вибр., 1954, 67).

2. неперех., перен. Енергійно, посилено займатися чим-небудь. Усі мовчали, надолужали над сніданням (Мирний, II, 1954, 228); — Я вже і ранніми ранками, й пізніми нічками надолужала й очі добре натрудила (Л. Янов., І, 1959, 118).

3. неперех., перен., діал. Надокучати. Солоха аж упріла, ганяючись за собакою,. Надолужило вже їй бігати, досада й зло стали її проймати (Мирний, І, 1954, 68).

4. перех., перен., діал. Уживати що-небудь у великій кількості. — Він горілку дуже надолужа (Сл. Гр.).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 75.