Навпряме́ць, навпрямки́, нар.

1) = Навпросте́ць.

2) Прямо, напрямикъ, откровенно. То такий чоловік, що ти йому все навпрямець кажи: гаразд буде.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 473.