МРЯЧИ́ТИ¹, и́ть, недок. Падати дуже дрібними краплями (про дрібний густий дощ). Дрібен дощ, мов крізь сито, мрячне (Стар., Облога.., 1961, 5); Надворі мрячив набридливий дощ (Добр., Ол. солдатики, 1961, 210); // безос. Надворі мрячило (Збан., Переджнив’я, 1960, 399).

МРЯЧИ́ТИ², и́ть, недок., діал. Мріти (див. мрі́ти¹). Ледве мрячила вона [шаланда] серед хвиль (Ю. Янов., Вершники, 1939, 25).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 817.

Мрячи́ти, чу́, чи́ш, гл.

1) Моросить. Дощ став мрячити.

2) безл. Мрячи́ть. Стоить туманная, съ мелкимъ дождемъ, погода. Все мрячить та й мрячить. Камен. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 451.