МРІ́ТИ¹, мрі́є; мин. ч. мрів, мрі́ла, ло; недок.

1. Ледве виднітися; бовваніти (у 1 знач.). На могилі кобзар сидить Та на кобзі грає. Кругом його степ, як море Широке, синіє; За могилою могила, А там — тілько мріє (Шевч., І, 1963, 53); Верхи їх [гір] світять безлісними полонинами, що мріють, мов сіро-зелені плями на темному тлі (Фр., II, 1950, 27); А на високій горі ще довго-довго мріла тендітна постать дівчини (Кол., Терен.., 1959, 298); * Образно, Їм [думкам] страшно й радісно, якась надія мріє… (Л. Укр., І, 1951, 176); // Ледве світитися. Світло ледве мріло в хаті (Н.-Лев., II, 1956, 125); // Мерехтіти (у 1 знач.). Ми під явором сиділи, А над нами зірки мріли (Манж., Тв., 1955, 47); Ясна нічка в Чорногорі, місяць світить, місяць мріє (Федьк., Буковина, 1950, 38).

2. безос., рідко. Те саме, що світа́ти. Ще й не мріло… На Вкраїні ляхів як не бувало! (Укр.. думи.., 1955, 151); На сході ледве мріло (Перв., II, 1958, 190).

МРІ́ТИ², мрі́ю, мрі́єш, недок., розм. Те саме, що мрі́яти. Недарма мріла матінка І наяву і в снах. Що вийде син із затінку На сонце, як весна (Шпак, Вибр., 1952, 146).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 816.

Мрі́ти, мрі́ю, єш, гл. Чуть виднѣться (вдали), неясно виднѣться. А під лісом, край дороги либонь курінь мріє. Шевч. 82. За могилою могила, а там тільки мріє. Шевч. 8. Мріє, мріє ясен місяць у неділю рано. Н. п. Діти мріли в сутінку. Левиц. І.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 451.