МОГИЛКИ́, лок, мн.

1. діал. Кладовище. Прийшов Кирик на могилки, ямку зачинає (Сл. Гр.); Десь далеко, ніби на могилках, коло тих чорних куп, бреше на місяць лисиця (Кос., Новели, 1962, 178).

2. етн. Те саме, що про́води 2. Було, прийде [Параска] між люди на одну годину, сумна, наче з могилок (Барв., Опов.., 1902, 113).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 773.

могилки́ —

1) народна назва кла­довища, цвинтаря. Прийшов Кирик на могилки, ямку зачинає (пісня); Десь далеко, ніби на могилках, коло тих чорних куп, бреше на місяць ли­сиця (Г. Косинка);

2) (з великої лі­тери) див. Про́води 1.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 373.