Про УКРЛІТ.ORG

милувати

МИ́ЛУВАТИ, ую, уєш, недок., перех. і без додатка. Не завдавати шкоди кому-, чому-небудь; позбавляти неприємностей; жаліти. За що пак милує господь Лихую твар такую, Як цей правитель?.. (Шевч., II, 1963, 114); Звелів він негайно запалити млин і дозволив летючим загонам вкупі з татарами сплюндрувати й грабувати всі окружні селитьби, не милуючи нікого, навіть кішки (Стар., Облога.., 1961, 61); — А я так скажу, як батько кажуть, що за праведне діло своєї голови не жалій, ну та й чужої не милуй! (Головко, II, 1957, 244); [Самопал:] Землетрус. [Кряж:] Кого трясе, Омеляне, а кого й милує… (Зар., Антеї, 1962, 213); // Пробачати кому-небудь провину; прощати. — Обох милую! — княгиня зняла з грудей шпильку, осипану самоцвітами, і оддала Щуці. — Обох на волю! Лучче [краще] грішить милуючи, як караючи (Стор., І, 1957, 377); [Голос покликача:] Руфін сказав, що імператором гордує, як громадянин.. [Вояки:] Скарати! Не милувати! Не зменшати кари! (Л. Укр., II, 1951, 535); [Геннадій:] Слідством доведено, що цей робітник був надісланий у деякі місця Київської губернії для організації страйків по цукроварнях.. За це не милують (Сміл., Черв. троянда, 1955, 84).

◊ Бог (госпо́дь) ми́лував — кому-небудь пощастило, вдалося уникнути чогось неприємного. — Чи на батька теж розбійники нападали, мамо? — спитав менший брат. — Ні, моя дитино, ні, господь милував (Вовчок, І, 1955, 307); — Ти оглух?.. — Та поки бог милував (Стельмах, І, 1962, 108); Неха́й (хай) бог (госпо́дь) ми́лує! див. бог; Як бог (госпо́дь) кого ми́лує?, заст. — як живеш (живете)?; як справи? (запитання при зустрічі). [Морозиха:] Здорова, здорова, дівонько! Як тебе господь милує? (Кроп., І, 1958, 72); — Як вас бог милує, свате?.. що там сваха? а моя Зінька?.. Та сідайте ж бо! — припрохувала Хима (Коцюб., І, 1955, 90).

МИЛУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., перех. і без додатка.

1. нар.-поет., розм. Пестити кого-небудь, виявляючи свою прихильність, ніжність; голубити (у 1 знач.). Він мені дивиться в вічі, вигладжує мені брови, цілує мене, милує (Барв., Опов.., 1902, 76); Дочка мала, цілуючи й милуючи тата, скликнула: "Коли б же із тобою йти!" (Вовчок, І, 1955, 364); * Образно. Ой сонечко ясне, .. Світи ще годину, Бо рано ще спати, Милуй нас, як мати, Теплом обгортай (Сам., І, 1958, 132).

2. Бути джерелом приємних почуттів; бути приємним для кого-небудь. Милувала [п’єса] яскравими постановами, будила у душі кращий смак (Мирний, V, 1955, 387); Волосся в дівчини русяве, А погляд вабив, милував (Дмит., Вітчизна, 1948, 135).

◊ Милува́ти о́ко (о́чі, зір) — бути приємним на вигляд. Рухи її легкі і плавні, крізь дитячу незграбність їх вже пробивається та чаруюча грація, яка так і милує око (Кол., Терен.., 1959, 311); Небо, як і море, милувало очі блакиттю (Ткач, Крута хвиля, 1954, 344); Сіренький день дощливої [дощової] осені не милував зору (Рибак, Зброя.., 1943, 121).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 707.

Ми́лувати, лую, єш, гл. Миловать, щадить, беречь. Нас ще Господь до якого часу милує. МВ. ІІ. 83. Нехай Бог милує. Ном. № 8388.

Милува́ти, лую, єш, гл. Ласкать. Не цілуй, не милуй, коли хисту нема. Чуб. V. 9. Як де попаде чужу дитину, то вже цілує і милує. МВ. І. 97. Холодок ніби лащився до лиця, милував його. Левиц. І.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 424.

вгору