МИ, нас, займ. особ. 1 ос. мн.
1. Уживається для називання двох чи багатьох осіб разом з тим, хто говорить. Ми вкупочці колись росли, Маленькими собі любились (Шевч., II, 1963, 229); Сиділи ми при згаслому багатті усі гуртом, — а гурт нас був чималий (Л. Укр., І, 1951, 293); Ми вийшли з готелю: Сев, я й актор-тубілець (Ю. Янов., II, 1958, 44); // Уживається на позначення групи людей, зв’язаних спільним походженням, заняттями, поглядами і т. ін., до якої входить і мовець. Хто багатому дав його багатство? Ми, мужики. І звідки сила в нього? З нас, мужиків… (Коцюб., II, 1955, 72); [Мавка:] У лісі в нас нема свекрух ніяких (Л. Укр., III, 1952, 229); Хвилюйся, робочих голів океан, ми Леніна пам’ять лелієм (Сос., І, 1957, 144); // Уживається для називання неозначеної особи. Не так воно робиться, як нам хочеться (Номис, 1864, № 5371); [Панько:] Грошей заробили дещицю, але переконалися: що там найкраще, де нас нема (К.-Карий, II, 1960, 160); Не страшний, моє дитя, нам час останнього походу — Без вороття (Рильський, І, 1960, 141).
У нас — у нашій сім’я, країні, у нашому суспільстві тощо. Недавно, недавно у нас в Україні Старий Котляревський отак щебетав; Замовк неборака (Шевч., І, 1963, 19); — Знаєш, Марку, не ті тепер люди, що перше. І в нас була забастовка (Коцюб., II, 1955, 66); — У нас робота для всіх знайдеться. Нудно буде сидіти склавши руки (Панч, Синів.., 1959, 9).
◊ Між (межи́) на́ми [ка́жучи] див. між.
2. Разом з прийм. "з" та оруд. в. ім. або іншого займ. означає: я і ще хтось один. [Перелесник:] Таж ми з тобою колись були товариші (Л. Укр., III, 1952, 245); Яблука доспіли, яблука червоні! Ми з тобою йдемо стежкою в саду (Рильський, І, 1960, 129).
3. Уживається замість "я": а) в авторській мові (у розповіді, науковому викладі). — Був собі одважний лицар, Нам його згадать до речі (Л. Укр., І, 1951, 377); б) (розм.) часто для підкреслення поважності своєї особи. Іде додому уночі П’яненький сотник, а йдучи Собі веселий розмовляє: — Нехай і наших люде знають! Нехай і сивий і горбатий, А ми!.. хе! хе! а ми жонаті! (Шевч., II, 1963, 199); Баришня виписала квитанцію, кинула на столик. — Подумаєш, розкричався. Ми не таких бачили, — прошипіла вона (Тют., Вир, 1964, 54); в) (заст.) в офіційних документах від особи монарха; у мові монарха. В кедрових палатах, мов несамовитий, Давид похожає і, о цар неситий, Сам собі говорить: — Я… Ми повелим! Я цар над божіїм народом! (Шевч., II, 1963, 91); г) у жартівливо-іронічних висловах. [Одарка:] Просимо вас, не смійтеся з нас; .. ви за нами не дуже, а ми за вами й байдуже!.. (Кроп., І, 1958, 72).
4. жарт. Уживається замість займ. 2-ї або 3-ї ос. одн. в емоційно-експресивному мовленні. Майка.. засоромлено уткнулась головою в коліна матері. — Ми ще маленькі, ще підростемо, — відповіла мати за доньку (Коцюба, Нові береги, 1959, 405).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 699.