МЕ́ЧИК¹, а, ч. Зменш.-пестл. до меч 1. Данилко бігав по світлиці, ховався під стіл, залазив під лаву, нападав з маленьким мечиком у руках на матір (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 46).

МЕ́ЧИК² а, ч. Дерев’яна ударна частина терниці. — Доброго здоров’я! Спасибі! — обізвалась Мотря з садка, і її руки не переставали ворушити мечик терниці (Н.-Лев., II, 1956, 278).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 698.

Ме́чик, ка, м.

1) Ум. отъ меч.

2) Деревянный ножъ у терлиці; на немъ летаютъ вѣдьмы на лысую гору, откуда выраженіе, обозначающее слишкомъ скорое возвращеніе кого-либо: Ти, мабуть, на мечику літав. Ном. № 5771.

3) Часть п’ял. См. П’яла. Шух. І. 254.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 421.