Марі́я —

1) див. Богома́тір, Пречи́ста 1;

2) українізоване християнське жіноче ім’я (з давньоєвр.; на­родний варіант — Ма́р’я; зменше­но-пестливі — Марі́йка, Марі́єчка, Марі́єнька, Марі́чка, Мару́ся, Маруси́на, Маруси́нка, Мару́сенька, Мару́сечка, Марусе́йка, Мару́шка, Ма́ня, Маню́ня, Маню́ся, Маню́та, Маню́тка, Маню́ра, Ма́ша, Машу́ня, Марю́ня); у народних висловах різні його варіанти вживаються іронічно, жартівливо і з метою внутрішнього римування: «Джиг, Марушка, з перцем юшка!»; «Гу­ляй, дурій, Маша, доки воля наша, а як заміж віддадуть, тої волі не да­дуть»; «Маріє, звідки вітер віє?»; «З Богом, Марусю, по морозцю!»; «Чому не Маруся, якби шанува­лась»; ім’я оспіване в народних піснях: «Яка файна Марушка, у хустку завита»; «Гиля, гиля, сірії гуси, Не колотіть води коло Мару­сі». Не думайте, люди добрі, що Ма­рійка поле, бо Марійка в холодочку хропе на все поле (коломийка); Ой тихо, тихо Дунай водоньку несе, Ой ще найтихіше Мар’я косу чеше… (пісня).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 353-354.