ЛІСОВИ́К, а́, ч.
1. розм. Той, хто живе в лісі або займається лісовим промислом, полюванням. Григорій Григорович Андрусяк — спадкоємний лісовик.. З дитинства чув шум смерекових борів.., знав у горах назву кожної травиці, кожного дерева, чагарника (Літ. Укр., 31 .VII 1962, 2); Він, Аркадій Валеріановий, мусить з своїх лісових хуторів зігнати селян, ..і лісовики, і селяни, що приїздять до них, підточують його багатство лісокрадством (Стельмах, І, 1962, 289); // Партизан, що діє в лісах. Колись, при денікінцях, і влітку, і восени в оцім лісі по ярах вони жили лісовиками. Увесь ліс шумів од них — партизанів (Головко, II, 1957, 19); Третій рік з сідла не сходить, до безсоння звик. І страшний для окупантів грізний лісовик (Шер., Дорога.., 1957, 78); // Той, хто працює в галузі лісівництва. Держава оснастила лісовиків найновішою технікою (Рад. Укр., 15.V 1963, 2); Щоб вітер не вигриз зубами молоді насадження, лісовики виставили біля них захисні щити, сплетені з лози та очерету (Вол., Місячне срібло, 1961, 309).
2. Міфологічна істота, яка, за уявленням багатьох народів, жила в лісі. Очі [молодого хлопця] світились таким тихим, таким мрійним світом, неначе вони ще й теперечки бачили лісовиків з зеленими бородами (Н.-Лев., І, 1956, 587); Слов’яни вірили, що в кожному лісі був свій лісовик, від якого залежала удача на полюванні (Іст. СРСР, І, 1956, 35).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 524.