Про УКРЛІТ.ORG

лій

ЛІЙ, ло́ю, ч Жир рогатої худоби, що вживається в їжу; у старовину використовувався для освітлення. Татарки.. частували їх.. свіжим інжиром та смаженими на овечім лою коржиками… (Коцюб., І, 1955, 289); Намет ледве освітлювався ліхтариком, в якому горів гніт, опущений у якийсь лій (Трубл., Лахтак, 1953, 144); // перен. Жирова речовина, що виділяється залозами шкіри людини. В повній безпеці Валерик міг себе почувати лише на водокачці.., подалі від чорних ченців, що, спливаючи лоєм, ріжуться по закапелках з конторниками "в очко" (Гончар, Таврія, 1952, 243); Він побачив старого Никодима, посміхнувся йому грубообтесаним обличчям, скинув старого, що аж лоєм узявся, картуза (Стельмах, II, 1962, 167).

◊ Лій топи́ти з кого: а) піджарювати кого-небудь на вогні (з міфологічних і релігійних уявлень про пекло). [Гаврило:] Коли ж погано будете бити шляхту, всі до одного підете в геєну вогненну і там єзуїти з чортами лій з вас топитимуть (Корн., І,1955, 219); б) мордувати кого-небудь, знущатися з когось. Не чваньтесь, з вас деруть ремінь, А з їх [батьків], бувало, і лій топили (Шевч., І, 1963, 333); Ма́ти лій в голові́ — бути розумним. — Що ж там робиться? — хотів допитатись Мар’ян. — Коли маєш лій в голові, сам розчовпеш, — відповів Лесь (Стельмах, Хліб.., 1959, 198); Підлива́ти ло́ю у вого́нь кому і без додатка — підбурювати кого-небудь, сердити і т. ін. Сидять [спекулянти] зараз у нашій хаті за столом та підливають лою у вогонь твоїй рідній матері (Кучер, Трудна любов, 1960, 137).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 512.

лій — жир рогатої худоби та овець, що вживається в їжу; у ста­ровину використовувався для осві­тлення житла; див. кагане́ць 1. Ні се лій, ні се масло (М. Номис); Шкода й лою на лемішку (М. Номис); фразеологізм: лій топи́ти з кого: а) за міфологічними та релігійни­ми уявленнями — у пеклі під­жарювати на вогні; б) мордувати кого-небудь, знущатися з когось. Не чваньтесь, з вас деруть ремінь, а з їх [батьків], бувало, й лій топили (Т. Шевченко).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 337.

вгору