Про УКРЛІТ.ORG

лютий

ЛЮ́ТИЙ1, а, е.

1. Хижий, кровожерний, злий (про звіра, тварину). — І що воно за звірюка? — думав він.. — А люте, мабуть?.. Лютіше вовка!.. (Мирний, І, 1949, 170); Мали вони трьох хлопців, працювали скопом, рано прокидались і рано лягали, а на ніч випускали на вали лютих псів (Скл., Святослав, 1959, 20); // Який виражає хижість. Приснився я собі самому У дебрі голосно-німій. Я йшов у пралісі густому Під лютий ляск гримучих змій (Рильський, III, 1961, 292); // Безжалісно жорстокий, нещадний (про людину). — Веселися, лютий кате, Проклятий! проклятий! (Шевч., І, 1963, 249); — Чи ти запаніла, розлучнице люта, влізши до моєї хати, що сидиш, мов княгиня, закопиливши губу? (Коцюб., І, 1955, 72); На кілька років залишати Орисю з лютою мачухою ніяк не хотілось (Головко, II, 1957, 515); // Який виражає або в якому виявляється жорстокість, нещадність. Люті очі [Грегора] блищали, неначе в звіра (Н.-Лев., III, 1956, 276); Через ворота вони [Степан з дукачем] схопилися в люті обійми, підважуючи один одного, перетискаючи тіло і дерево (Стельмах, II, 1962, 11); // Доведений до розлюченості, гніву; дуже сердитий. Параска вернулася з ломакою в руках. Люта — вона кинулась на сина (Мирний, IV, 1955, 116); Семенові страшно навіть було дивитися на нього. Отаким лютим і водночас розгубленим він іще ніколи не бачив його в житті (Шиян, Баланда, 1957, 65); // Який виражає розлюченість, гнів. В свічаді відбивалися заплакані очі, розтріпане волосся, лютий, непритомний погляд і щоки червоні від сліз та гніву (Л. Укр., III, 1952, 540); Іван підійшов до пана й спідлоба блиснув лютими очима (Чорн., Визвол. земля, 1959, 26).

2. Який приносить надзвичайно тяжкі страждання, муки. І мене в неволі лютій Інколи згадайте (Шевч., І, 1951, 379); — Найгірша для мене ся люта година! Не любить мене чарівниця-дівчина! (Л. Укр., І, 1951, 111); Навік минуло врем’я люте, З плечей упав тягар століть (Рильський, III, 1961, 99); // Надзвичайно сильний і невимовно тяжкий. На віку Всі люде бачать лихо, сину. Але такого, мій єдиний, Такого лютого ніхто, Ніхто і здалека не бачив, Як я, лукавий (Шевч., II, 1963, 270); Стугоніла, розвиваючись од лютого болю, голова (Стельмах, II, 1962, 180).

3. Надзвичайної сили вияву (про мороз, негоду тощо). — Зима люта! — вимовила. — Куди ви мене женете? (Вовчок, II, 1955, 272); Зима тисяча дев’ятсот двадцять четвертого року була сніжна й дуже сувора. Люті морози доходили краю й не попускали (Довж., І, 1958, 471); Все те жере огонь, то своїм широким, лютим полум’ям, то своїми гострими язиками — лиже (Мирний, І, 1949, 309); І крізь вогонь, крізь бурю люту, йдучи до світлої мети, достойним сином їхнім [батьків] бути і, як вони, перемогти (Сос., II, 1958, 486).

4. розм. Сповнений самозабуття; повний, цілковитий (про чиюсь відданість певній справі тощо). Нащо всі дива світу, .. якщо це їй, його ясочці, уже не потрібне? Нащо, нарешті, він сам, ..і його праця тяжка, і його люта відданість ділу? (Гончар, Тронка, 1963, 306).

ЛЮ́ТИЙ2, того, ч. Другий календарний місяць року. Цілий січень була чудова погода..; в лютому вже не так (Л. Укр., V, 1956, 397); 17 лютого 1897 року Ленін вирушив на сибірське заслання (Біогр. Леніна, 1955, 35).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 573 - 574.

Лю́тий, а, е.

1) Свирѣпый, суровый, жестокій, лютый. Збери всіх лютих змій, збери, роспитай, котора люта. Чуб. І. 122. Лютий звір. Мет. 15. Ой боїться ж воно да лютої зіми. Мет. 149. Лютий ворог. Шевч. 256. Люте горе. Шевч. 44. Не бачив кінця моїй лютій муці. Стор. МПр. 40.

2) Крѣпкій (о табакѣ). Лютий тютюн (у гуцуловъ). Шух. І. 36.

3) Февраль (назв. мѣсяца).

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 390.

лю́тий — другий календарний місяць року; у народі називають ще бокогрі́єм, снігові́єм, скаже́ним (казали: «Лютий корові вдень бік нагріє, а вночі ріг зіб’є»); останній місяць зими; з місяцем пов’язують зустріч зими з весною на Стрі́тення (див.): «В лютому зима з весною вперше зустрічаються»; про перші ознаки близької весни кажуть: «Лютий лютує, та весні дорогу го­тує», «Як лютий не лютуй, а на весну брів не хмур»; з місяцем по­в’язані деякі народні прикмети, — «в лютім сонце іде на літо, а зима на мороз», «коли мороз в лютім остро тримається, тоді вже недовга зима», «якщо вітер гострий в лю­тому віє, то рільники мають на­дію». Січню морози, а лютому хур­товини (приказка); Лютий — місяць вітрів і кривих шляхів (припо­відка); Лютий воду відпускає, а березень підбирає (приказка); Спи­тає лютий, чи взутий (приказка).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 346.

вгору