ЛЬОНО́К¹, нку́, ч. Зменш.-пестл. до льон. Вийшла мати з дітьми в поле: — Нуте, ручки молоді, як оцей льонок пополем — пополуднуєм тоді (Тич., II, 1957, 231); * У порівн. Густо червоніє [Разуєв] від шиї і до білястого, мов витіпаний льонок, чубчика (Логв., Давні рани, 1961, 65).

ЛЬОНО́К², нку́, ч. Однорічний або багаторічний бур’ян родини ранникових. Льонок звичайний. Один з найшкідливіших бур’янів, поширених в умовах помірного, забезпеченого вологою клімату (Бур’яни.., 1957, 76).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 586.

Льо́нок, нка, м. Часть верстату. Шух. І. 255.

Льоно́к, нку, м.

1) Ум. отъ льон.

2) Раст.: a) Linaria vulgaris. ЗЮЗО. І. 126. б) Linum catharticum. ЗЮЗО. І. 126.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 385.