ЛЬОН, льо́ну, ч., тільки одн.

1. Однорічна або багаторічна трав’яниста технічна рослина, з стебел якої виготовляють волокно, а з насіння — олію. Округи мене то жито половіє, а в житі купка льону голубо цвіте; то ячмінь колоситься (Вовчок, І, 1955, 8); На увесь район Насінням, волокном прекрасний, — Дівчина виростила льон (Шер., Дружбою.., 1954, 21); * Образно. Тихо пливе блакитними річками льон (Коцюб., II, 1955, 227); * У порівн. Кругом Цвітуть, як льон, калюжки переливні (Рильський, І, 1960, 247); // тільки мн. Великі площі цієї рослини, а також самі рослини на них. — В цей день всі ріки на світі стануть отакі [сині]! ..Еге ж, як льони цвітуть? (Гончар, III, 1959, 446).

Бра́ти (вибира́ти) льон — збирати урожай цієї рослини. Поза лісом зелененьким Брала вдова льон дрібненький (Укр.. лір. пісні, 1958, 210); Дівчина брала при долині, Вибирала синьоокий льон (Мал., Серце.., 1959, 106).

∆ Гірськи́й льон — один з видів азбесту; Зозу́лин (зозуля́стий) льон — один з видів моху. Зозулин льон — один з найбільших наших мохів, що нерідко утворює великі подушкоподібні дернини в соснових лісах (Практ. з систем. та морф. рослин, 1955, 66); На взліссі з-під снігу зозулястий льон зеленіє (Горд., II, 1959, 11); Сланки́й льон — сорт льону, стебла якого стеляться по землі. Сланкий льон росте невисоким сланким кущем, має велику кількість коробочок (Техн. культ., 1956, 12).

2. Волокно, що виготовляється з цієї рослини. Жінка забажа льону, щоб на сорочки прясти (Кв.-Осн., II, 1956, 9); * Образно. Ось юнак із чуприною з льону, Це — Никифор Троян (Мас., Сорок.., 1957, 351); * У порівн. Її ніжні, як льон, білі кучерики принадливо в’юнилися навколо голови (Хижняк, Тамара, 1959, 210).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 585.

Льон, ну, м.

1) Ленъ, Linum usilatissimum. L.

2) Дикий льон. Раст. Linum perenne. ЗЮЗО. I. 127.

3) Жовтий —. Раст. Linum flavum. ЗЮЗО. I. 127.

4) Зайців —. Раст. Linaria vulgaris. ЗЮЗО. I. 126. Ум. Льонок, льоночок, льони́ченько. Кидай, Петре, жито жать, йди до мене льонку брать. Грин. III. 260. Ой за гаєм, гаєм, гаєм зелененьким, ой там брала дівка льоночок дрібненький. Грин. III. 413. Уродився льониченько, унадився козаченько да витоптав льон. Чуб. V. 158.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 384.

льон —

1) (зменшено-пестливі — льоно́к, льоно́чок, льониче́нько) од­норічна або багаторічна трав’янис­та технічна рослина, зі стебел якої добувають волокно, а з зерен — олію; також волокно, що виготов­ляється з цієї рослини; символ ді­вочої краси; одне з народних свят (3 червня) називається льоносі́йка; це найкращий час для висівання льону, проса та огірків; особливо намагалися «заплодити ниву» льоном, щедрий урожай якого забез­печував родину олією та полот­ном; посіваючи, приспівували русальську пісню: «А в льонку на клинку Висіла колиска на шнур­ку. — Колишіть же мене високо, Щоб було видно далеко. Ой де моя миленька походжає, Де шитими рукавами помахає»; збирання льо­ну має свої особливості, кажуть: «Льон не косять, не жнуть, а рвуть», тому брати (вибирати) льон означає збирати урожай цієї рос­лини (кажуть: «Брала дівка льон, та й забула пов’язати»); рослину, вибравши, в’яжуть у снопики і складають у копи (див. ба́бка 7) для просушування; льняний одяг здав­на цінувався; ще й досі одягти покійника в льняну сорочку — знак любові й поваги до небіжчика; у народнопісенній творчості льон асоціюється з дівоцтвом; дівчата сіють і ростять льон, а парубки його витоптують («Уродився льони­ченько, Унадився паниченько На вороному кониченьку Та й витоп­тав льон» — топтати (витопта­ти) льон означає тут «позбавляти (позбавити) дівочої невинності»); за народними уявленнями, льон асоціюється із волоссям; це відби­лося у весільних обрядах, де розчі­сування волосся з використанням льону мало значення для врожаю; на весіллі фігурувала коса із льону («див’я красота»), яку прийнято було спалювати, що мало, очевид­но, очисне значення; льон симво­лізував єднання молодих: і волосся буде шовковистим, і врожай льону буде на славу; використовувався в народній медицині — лікували ви­вихи компресами, «спалювали» рожу, підкурювали хворих «од віт­ру»; очевидно, був у давнину сим­волом побрання, бо вживаний в обрядових хороводних піснях: «Пахарі пахали чотирма сохами, П’ятою бороною: насіємо льону! Горю горювати! З ким мені сей льон брати?» (отже, дівчину непокоїть, з ким вона буде ділити ко­хання і родинну долю). Осот та лобода — для льону біда (приказка); Округи мене то жито половіє, а в житі купка льону голубо цвіте; то ячмінь колоситься (Марко Вовчок); Кидай, Петре, жито жати, йди до мене льонку брати (Б. Грінченко); Ой за гаєм, гаєм, Гаєм зелененьким, Ой там брала дівка Льоночок дріб­ненький (пісня); Уродився льони­ченько, унадився козаченько да ви­топтав льон (П. Чубинський)

2) льон-кудря́вець, льон-межеу́мок, льон-довгуне́ць — сорти льону.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 343-344.