ЛУ́ЧКА, и, ж. Пестл. до лу́ка. [Xрапко:] А ти, як хоч, щоб лучка була твоя, повинен жалітися в окружний суд (Мирний, V, 1955, 166); Дай, Маринко, мамі ручку.. Підем на зелену лучку стежками, обніжками (Забіла, Веселим малюкам, 1959, 19).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 560.

Лу́чка, ки, ж.

1) Ум. отъ лука.

2) Низка, одна нанизанная нить чего-либо (бусъ, грибовъ и пр.). Вх. Зн. 34.

3) Узорчатое ожерелье изъ разноцвѣтныхъ монистъ. Чуб. VII. 426.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 383.